зунр коротко

Перші держави - князівства на території Бєларусі

Східнословянські союзи племен відчували спорідненість між собою, вони були близькі за мови, культури, звичаїв, мали багато спільних інтересів зовнішніх. Усе це створювала умови для політичної обєднання східних словян, що і сталося в другій половині IX ст. Під чолі цього обєднання стала династія Рюриковичів, а головним містом - Київ. Однак не була імперія Рюриковичів централізованим державним утворенням. Вона була політичні феодалів обєднання навколо великого князя з метою відсічі постійним набігів зовнішніх ворогів і збору данини з власного населення.

Територія сучасної Білорусі знаходилася на західній околиці Київської Русі. Спочатку тут існували Полоцьке і Туровський князівства. З розвитком феодальних відносин деякі князівства робили спроби вийти з-під влади Києва. Одним з перших почав відокремлюватися Полоцьк. Полоцьк уперше згадується в джерелах під 862г.

X в останній чверті в. ішла наполеглива боротьба за великокняжий престол між синами Київського князя Святослава та Київським князем Ярополком, Новгородським князем Володимиром. Кожен з них прагнув мати Полоцьке князівство своїм союзником. Із цією метою Володимир вирішив одружитися з дочки Полоцького князя Рогволода Рогнеді, але зустрів з її боку рішучу відмову. Тоді Володимир захопив Полоцьк, убив Рогволода, силою взяв собі за дружину Рогнеду і став Великим Київським князем. У найбільші міста як своїх намісників Володимир направив своїх синів. Його син від Рогніди Ізяслав одержав Полоцьк.

Після смерті Ізяслава в Полоцьку княжили його сини та онуки. Найвищого розквіту Полоцьке князівство досягло за князя Брячислава (1001-1044гг.) І Всеслава (Чарівник) (1044-1101 рр..). У цей час розширилися межі князівства. Вона займала територію теперішньої Вітебської області, північну частину Мінської та декілька сусідніх районів. У васальної залежності від князівства були землі, які простягалися по нижній течії Західної Двіни, де знаходилися міста Кукенойс і Герцик. Полочани контролювали торговий шлях "із варяг у греки», збирали данину з балтійських племен.

Між Полоцькому та Києвом велася боротьба, яка тривала з перервами більше 100 років. Полоцькі князі займали двічі Новгород, вели боротьбу за Псков і Смоленськ. У 1067г. відбулася битва на річці Неміга, йшла війна з Володимиром Мономахом. У 1127г. син Мономаха Великий Київський князь Ізяслав організував великий похід коаліції руських князів проти Полоцька. Потім земля Полоцька розпалася на удільні князівства: Полоцьке, Мінське, Друцький, Ізяславське, Логойську та ін

У другій половині XII в. в східну Прибалтику стали проникати хрестоносці. Предки латишів і естонців до цього часу не мали свою державність і були язичниками. Північна небезпека зі сторони німецьких хрестових орденів була замаскована місіонерською діяльністю. В 1186г. полоцький князь Володимир дозволив німцеві Мейнарда вести християнську роботу серед підлеглих Полоцька лівів. Хрестоносців цікавило не стільки місіонерство, скільки завоювання нових земель у Прибалтиці.

У 1201 за єпископа Асберте (з дозволу Рогволода, князя) була побудована фортеця Рига. У 1202 р. тут було створено за допомогою римського папи мечоносців орден, який у 1237 р. став називатися Ливонським. Появу німецьких хрестоносців в Прибалтиці стало загрожувати втратою полоцьким князям цих земель. Тому влітку 1203 дружина князя Полоцького Володимира Всеславича обложила німецькі фортеці Ікскюль і Гольма. Але той похід був невдалим. У 1208 хрестоносці захопили Кукенойс, 1209 р. розграбували і спалили Герцик.

Щоб протистояти небезпеки, що Полоцьк і Вітебськ встановили звязок з Новгородської землею, що дозволило їм завдати поразки шведам на Неві у 1240 р., і 5 квітня 1242 розбити німецьких хрестоносців на Чудському озері. В 1260 литовці разом із російськими і білоруськими військами завдали поразки хрестоносцям на озері Дурбе. Таким чином, коаліції усіх сил північної частини Європи вдалося відстояти свою незалежність.

Туровської князівство утворилося на південної території Білорусі в басейні Припяті та її приток. Столиця князівства - місто Турів згадується в літописі під 980 р. До кінця X в. Турівській князівство розвивалося як самостійне. Тут керувала династія князів. З кінця X ст. у Турові княжить син Святополк Великого князя Київського, який вів боротьбу за самостійність князівства. З 1054 по 1119 Туровським князівством володіли князь Ізяслав (Ярослава Мудрого сину) і його сини. З 1113 князівство перейшло до спадкоємців В. Мономаха. У 50-і роки XII ст. Туровським князівством оволодів Юрій Ярославович, який повернув князівство династії князя Ізяслава. Особливістю суспільно-політичного ладу Туровського князівства була наявність в місті і князя, і посадника, що було ще характерно тільки для Новгорода Великого.

У це час жителі Білорусі чинили шалений опір монголо-татарам, коли вони, спустошуючи Русь, рушили в 1240 - 1242 рр.. на Захід. Загони Флангові Батия пройшли через південну частину Білорусі, спустошили і пограбували Мозир, Туров, Пінськ, Брест. У середині і другій половині XIII в. -монголо татари ще неодноразово здійснювали набіги на білоруські й литовські землі, але завоювати і підкорити їх їм не вдалося. У наприкінці XII - початку XIV ст. Турівська земля була повністю приєднана до Великого князівства Литовського.

время как форма существования материи