українська держава гетьмана павла скоропадського

Державно-політичний устрій Великого князівства Литовського

У початковий період ВКЛ складалося з удільних князівств, а також областей, що знаходяться в федеративних відносинах з центральною владою (Полоцька, Вітебська, Смоленська, Жемайтская землі), і з територій власне Литви до частини білоруських земель. Особливий статус мали Київська автономний, Волинська та Подільська землі. Ними керували князі - намісники. У XV ст. Вітовт створив нову політико-адміністративну систему. Великі васальні князівства були перетворені на воєводства, або повіти. У Велике князівство входило шість воєводств: Віленське, троКсьКого, Київське, Полоцьк, Вітебської, Смоленський і (з XVI ст.) Два староства - Жемойтское й Волинське.

Велике князівство Литовське являло собою монархію на чолі з великим князем. Князь обирався шляхетським станом з представників князівської династії. Великий князь командував збройних сил, від імені його видавалися законодавчі акти і чинився суд. У його віданні були дипломатичні відносини з іншими країнами, оголошення війни і миру. Він призначав на державні посади та порядкував державним майном. При великого князя як дорадчий орган діяла пани-рада, до складу якої входили особи, що займали найвищі державні пости, члени великокнязівської сімї та представники найбільш багатих впливових пологів. Вузьке коло осіб з найбільш наближених до князя членів ради становив передню, або таємну раду. Спочатку рада було дорадчим органом, але в міру зростання економічної та політичної ролі феодальної знаті вона перетворилася на орган, який разом з князем здійснював законодавчу, виконавчу і судову владу.

На початку XV ст. (1401 р.) почав діяти новий орган державної влади - вальний (загальний) сейм, до складу якого входили пани - Радна, численні службові особи центрального та місцевого державного апарату, на його засіданнях могла бути присутня вся шляхта. З середини XVI ст. вальний сейм складався з Державної ради, який стали називати Сенатом, і з повітових послів - депутатів, які складали Посольську хату.

Функції виконавчої влади здійснювали: канцлер, зберігав державну печатку та завідував центральної канцелярією; гетьман, що за відсутності великого князя командував армією під час війни; земський підскарбій, що відав державною казною. При дворі був також низку посад, швидше за почесних, ніж реальних. Це маршалок Дворний, чашник, стольник, конюший, мечник і т.п.

На чолі місцевої влади у воєводствах стояв воєвода. Його заступниками були каштелян, що командував військовими підрозділами до воєводстві, а подвоевода також, що завідував канцелярією. Городничий відповідав за ремонт і зміцнення воєводського замку, ключник наглядав за збором податків і т.д. У повітах на чолі адміністрації стояв староста, у містах - війт. Сільська адміністрація була представлена тіунами, сотниками, старцями та ін

Основою великокнязівського війська була загальне ополчення, так зване «посполите рушення». Військовозобовязаними були всі чоловіки, які мали на власності землю. Зі своїх земельних володінь шляхтич мусив виставляти озброєного та навченого ратниКа: одного від восьми служб (одна служба - приблизно два селянських господарства).

Вищою судовою інстанцією в державі було великокнязівський суд, а також суд панів - ради і Сейму. У 1581 р. був створений Головний Трибунал ВКЛ, який розглядав найбільш важливі державні справи. На місцях діяв общесословний замковий (Гродський) суду, що розглядав кримінальні справи шляхти, міщан і селян. Справи шляхти, князів та бояр розглядав земський суду. Земельними позовами займався підкоморських суду. У містах, які мали магдебурзьке право, діяли-війтівську крамничні і бурмістерскіе суди. У селах продовжував функціонувати копи і общинний суд. Кріпосних селян судили поміщики. У XIV - XV ст. перехід намітився від звичайного права до письмового. Важливим кроком у цьому напрямі було обєднання кримінального, адміністративного та процесуального права в Судебник Казимира (1468 р.). Вершиною систематизації та кодифікації норм феодального права, перша загальнодержавним збіркою став Статут ВКЛ (1529 р.), що одержав потім друга (1566 р.) і третього (1588 р.) редакції. Документ не мав рівних у Європі.

личность философия