економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині 19 ст таблиця

Церква і релігія в Білорусі в XVI в

До кінця XII ст. в Європі склалися два великі релігійні зони: східна, православно-візантійську і західна, римсько-католицька. Кордон між ними проходив по Західному Бугу. Білорусь стала місцем зустрічі і взаємодії цих релігій, що визначило унікальне історичне положення її в Європі, зумовило індивідуальність її культури і конфесійну особливість, наклало особливий відбиток на менталітет білоруського народу.

До XIV ст. в Білорусі неподільно панувала православна церква. Кревська унія цю монополію порушила. Католицька віра стала віросповіданням керівних кіл держави. Ягайло зобовязав покатоличити все населення Литви. Через півтора року після Кревської унії була створена Віленське католицьке єпископство, якому Великі Литовські князі пожертвували величезні земельні володіння. Важливу роль у поширенні католицькій віри грали монаші ордена францисканців, Августин, бернардинів та ін До середини XVI ст. католицька церква зміцнилася в Литві і прикордонних з нею районах північно-західних білоруських земель. Незважаючи на те, що позиції православя все більше витісняли, воно як і раніше задавало тон в духовному житті суспільства.

У XVI ст. християнство спіткала криза: у католицизмі він проявився Реформацією, а православї - єресями. З 50-х рр.. XVI ст. ідеї протестантизму стали розповсюджуватися в Великому князівстві Литовському. Основним напрямком реформації в Бєларусі став кальвінізм. Його соціальною основою була феодальна знати, частина середньої і дрібної шляхти. Серед простого народу ідеї західноєвропейській Реформації не отримали скільки-небудь широкого розповсюдження.

Першу реформаторську громаду створив в Бресті магнат Микола Радзивілл Чорний. Потім такі громади було створено в несвіжій, галушки, Заславль, Мінську Вітебську, Полоцьку та інших містах і містечках. У XVI - першій половині XVII вв. на території Білорусі було створено вісімдесят пять кальвіністських і сім аріанських громад.

У 60-і рр.. з кальвінізму виділилося радикальне протягом - антитринітаризм, яке вимагало соціальних перетворень, засуджувало кріпацтво. Найбільш відомими діячами були антитринітаризм Симон Будний, Якуб Калинівка, Павло з визна, Петро Ганенза.

Реформація сприяла підвищенню духовно-культурному житті. У це час розповсюдилися гуманістичні ідеї, збільшилося число грамотних. Особливу роль у цьому відігравали школи та книгодрукування. Були засновані у друкарні Бресті, Несвіжі, Любча, Лоску, Тяпіна. Друкувалися релігійно-публіцистичні твору та педагогічна література. У Білорусі знаходили притулок втікачі, які постраждали за нову віру в інших країнах. З вченням про єдність божества виступив Феодосій Косий зі своїми однодумцями, який утік до Білорусі з Москви. Вони виступали проти іконопечатанія, необхідності церкви, закликали до непокору світським і церковним властям.

Побачивши, рух що виходить з-під контролю, феодали в 70-х рр.. відходити від Реформації стали. На XVII ст. вона втекла з історичної арени у Великому князівстві Литовському. Програми виходу із кризи реформаційного Ватикан розробляє на Трідентськой соборі. Ставку в порятунку католицької церкви він зробив на Орден єзуїтів, створений в 1534 Єзуїти входили в сфери життя європейських країн, охоплених Реформацією, і впливали на світ в завгодно для римської курії напрямку.

Вперше у Великому князівстві (у Вільно) вони зявилися в 1569 р. на запрошення католицького єпископа В. Протасевича. Добре організовані, грамотні, відмінні оратори, вони відразу ж завоювали авторитет у певної частини заможних верств населення. У Вільно ними була створена безкоштовна школа, так званий колегіум. Через якийсь час колегіуми виникли в Полоцьку, Несвіжі, Мстиславі, Вітебську, Мінську, Орші, Могильові.

Католицизм в єзуїтів знайшов як би друге дихання і став витісняти лютеранство, кальвінізм, унітаризм та інші релігійні течії. Через пять років після прибуття єзуїтів в Вільно в католицтво перейшло шість тисяч чоловік. Наприкінці XVI ст. вищі верстви суспільства вже масово міняли протестантську віру на католицизм. На кінець XVII ст. Контрреформація в князівстві победила.

Балансування Білорусі протягом століть між християнським Сходом і католицьким Заходом зумовило необхідність пошуку компромісів та живучість тут ідеї церковно-релігійної унії. Наприкінці XVI ст. в такій унії були зацікавлені три сили. Ватикан, що мав намір приєднанням млн. віруючих на сході Європи компенсувати втрати своїх позицій під час Реформації. Правлячі кола, що розриваються релігійної конфронтацією Речі Посполитої, прагнули за допомогою унії консолідувати суспільство і зміцнити свою державу. Лідери білорусько-шляху українського православя шукали виведення із занепаду своєї церкви, позиції якої підірвала Люблінська унія, Реформація і Контрреформація. Претензії створеної у 1589 р. Московського патріархату на духовну влада над білорусько-українськими землями Речі Посполитої штовхали їх у бік католицького Заходу, який дав зразок виходу з кризи та оздоровлення костелу. Окремі представники вищого православного духовенства розраховували, що унія відкриє їм шлях до Сенату, а також виведе церкву з-під контролю світських установ та окремих осіб.

Підготовка унії тривала 5 років. У 1591 р. гурт православних єпископів звернулася до Короля і Великого князя Сигізмунда III з листом про необхідність укладення унії. Улітку 1595 єпископи К. Тарлецкий і І. Пацей, підписавши разом з іншими ієрархами акт про унію, виїхали до цього документа до Папи в Рим. Климент VIII з радістю прийняв послів і дав своє благословення і згоду на унію. На честь цього було вибито медаль з написом «На підключення росіян". Сигізмунд III Король Польський, у свою чергу, в 1595 р. видав універсал, в якому православна церква в Речі Посполитій оголошувалася зєднаної з католицькою.

У 1596 р. в Бресті відбувся Собор білорусько-українського православя. У ньому брали участь представники двох православних патріархів-Константинопольського і Олександрійського. Собор розколовся на дві частини. Одну склали прихильники унії, яких очолив Львівський католицький архієпископ Суліковскій. Друга частина складалася з православних, які не були згодні з унією. Їх очолив Львівський західний єпископ Гедеон Балабан. Православний собор засідав не в храм, а в приватному будинку, тому що Пацей єпископ, до єпархії якого належав Брест, заборонив впускати в міські храми противників унії. Уніати позбавили сану єпископів і відлучили від церкви тих з них, хто був противником, а православні зробили те ж саме стосовно уніатів.

Папа Римський уряд і Речі Посполитої визнали унію, що відбулася. На її умовами, православна церква підпорядковувалася Папі Римському, прийняла католицьку догматику, зберігаючи православну обрядовість. Нова віра відокремилася від православній і не злилася з католицтвом. У цьому була її специфіка. Берестейська церковна унія була покликана закласти основу обєднання народів-поляків і білорусів, католиків і православних. Однак вона не принесла в Білорусь миру і злагоди. У Білорусі почалося насильницьке насадження уніатства та католицизму. Релігійне життя стала супроводжуватиметься боротьбою. У закритті православних храмів та монастирів, в насильницькому насадженні унії особливо відзначився полоцький уніатський архієпископ Йосафат Кунцевич. У 1623 р. у Вітебську спалахнуло повстання Кунцевич і його сподвижники були убиті. Над повсталими була вчинена розправа жорстока.

Прийняття унії ускладнило суспільно-політичну обстановку Білорусі. Воно сприяло більш активного проникнення польського релігійно-культурного впливу, що в кінцевому підсумку призвело до занепаду білорусько-язичної культури.

проблемы онтологии в философии