в чому полягає трагедія українського народу в першій світовій війні

Політична криза Речі Посполитій та її розділи

Політична криза Речі Посполитої випливав як з її внутрішнього, так і зовнішньополітичного становища. У XVIII ст. загострилася конфронтація між різними магнатсько-шляхетськими угрупованнями за владу. Продовжувалася розгорілася ще в 70-ті роки XVII ст. боротьба між Радзивіллами, з одного боку, і Сапєгами та Пацамі - з іншого боку. Однак Паци, ставши в опозицію до короля, почали конфліктувати з Сапєгами і Огинські. Потім, коли Сапеги зміцнили свої політичні позиції, проти них виникла широку коаліцію на чолі з Огинські і Вишневецькими. Ці міжусобиці переросли на початку XVIII ст. в громадянську війну.

Ведучи боротьбу між собою, ці феодальні угрупування зверталися по допомогу до іноземних державам. Вже в ході Північної війни частина магнатів пішла за союзником Петра I Августом II Саксонським, другий обрала королем Станіслава Лещинського - союзника Швеції. Головні військові дії на території Білорусі проходили в 1706 - 1708 рр.. 28 вересня 1708 близько села Лісова російська армія отримала важливу перемогу над шведським військом. Північна війна прискорила агонію. Росія в результаті війни зміцнювалася. Річ Посполита занепадала, втрачала значення великої європейської держави, залежність потрапляла в від сусідів.

У Речі Посполитої склалася така ситуація, коли безмежна шляхетська демократія вела до послаблення центральної, королівської влади. Фактично країна ставала іграшкою в руках сильних олігархічних груп, які політично і економічно підпорядкували собі шляхту. Вони активно використовували право «liberum veto» (забороняю), за яким один депутат міг заблокувати будь-яке рішення і навіть зірвати роботу сейму. З 1652 по 1764 рр.. з 80 сеймів 44 були зірвані, вони не прийняли жодних рішень. Роками Річ Посполита залишалася без вищого органу влади. У той час зростала роль повітових і воєводських сеймів. Вони привласнювали функції законодавчої та судової влади, вводили нові податки. Королівська скарбниця постійно відчувала нестачу грошей, королі перебували у великій залежності від магнатів, які мали власні війська.

Ослаблена Річ Посполита втрачала своє міжнародне значення і в кінці XVIII ст. стала здобиччю своїх сильніших сусідів - австрійської, прусської та російської монархій. Для втручання у справи Речі Посполитої був використаний так званий «дисидентський» питання. Росія поставила перед польським Сеймом питання про повну зрівняння в правах некатоликів (дисидентів) із католиками. Сейм відповів відмовою. Тоді в 1767 р. при заступництво Росії і Прусії в Слуцьку було створено православна, а в Торуні протестантська конфедерації, які стали домагатися рівності віруючих різних конфесій. Для підкріплення конфедератів до Польщі був введений 40-тисячний російський корпус. Російські війська оточили Сейм у Варшаві, і він був змушений скасувати всі закони, спрямовані проти дисидентів. Катерину II Сейм наділив повноваженнями не тільки оберігати православя білорусів, але й саму Річ Посполиту.

Однак ці рішення зустріли опір частини польської шляхти. Вона в лютому 1768 р. в м. Барі на Україні створює свою конфедерацію. Значною підтримкою панські конфедерати користувалися і в Білорусі. Почалася збройна боротьба за участю російських військ. Панські конфедерати були розбиті. Після цього відбувся перший розділ Речі Посполитої між Росією, Пруссією і Австрією. У 1772 р. Росії відійшла східна частину Білорусі - Вітебщини і Могильовщині. Зібрався в 1773 р. в Гродно Сейм, під натиском російської дипломатії, підтвердив поступку що відійшли до Росії територій.

Перший розділ дав міцний поштовх патріотичних почуттів у польських прогресивних колах. Наростало прагнення форсувати проведення реформ для зміцнення державного ладу. Тим більше, що на політичну арену виходило третій стан. Під його тиском уряд запровадив єдину мито, обовязковий для всіх, у тому числі для шляхти і духовенства. Створюється перший постійно діючий центральний виконавчий орган (уряд), якому підпорядковувалися всі державні установи.

Радикально налаштована частина депутатів чотирирічної сейму (1788 - 1792 рр..) Зробила спробу позбавити Росію далі втручатися у справи Речі Посполитої. Сейм прийняв рішення про збільшення армії до 100 тис. чоловік, закон про сеймиках, за яким безземельна шляхта була позбавлена виборчого права. Банкіри та юристи отримали шляхетське звання. Городяни отримали право набувати земельні володіння, отримувати духовні та світські посади, офіцерські звання.

У травні 1791 р. Сейм затвердив нову Конституцію, яка розроблялася під впливом французької революції. Конституція зберегла за шляхтою всі права та дозволила їй займатися торгівлею. Політичні права одержала привілейована частина міщан. Положення селянства фактично не змінилася, але у Конституції проголошувалася опіка над ним з боку держави. Конституція істотно змінила державний лад. Виборність королів відмінялася, але виборність династій зберігалася. Виконавча влада належала Королю і створеному при ньому Раді у складі примаса і пяти міністрів (поліції, військового, що фінансів, закордонних справ і міністра-зберігача друку). Сейм залишався вищим законодавчим органом. Liberum veto і конфедеративний сейм були ліквідовані. Всі рішення мали прийматися простою більшістю голосів. Скасовувалася Люблінська унія, що вело до ліквідації державності Великого князівства Литовського, створювалася самостійна православна єпархія, підпорядкована безпосередньо Константинопольському патріарху. Конституція мала прогресивне значення і створювала сприятливі умови для розвитку капіталізму і невипадково зустріла опір як усередині держави, так і за кордоном.

Противниками Конституції виявилися магнати, дрібна шляхта католицька церква, папська курія. Багато рішень Сейму викликали гостре невдоволення Росії, яка вже зуміла вирішити свої проблеми з Туреччиною і Швецією. Монархічні держави Європи в це час консолідуються, їхні суперечності відходять на другий план перед обєднує їх ненавистю до революційної Франції. На початку 1792 російські війська вирушили до Польщі. При заступництво Москви, незадоволена рішенням сейму шляхта організувала у травні 1792 Тарговицької (Україна) конфедерацію, яка разом з російською армією стала боротися за відновлення своїх колишніх прав. Армія Речі Посполитої не спромоглася протистояти обєднаним силам Росії і тарговчан. 24 липня на бік конфедератів перейшов Король, у країні встановилася влада конфедератів. Рішення чотирирічного сейму і Конституції 1791 було ліквідовано.

Тріумф тарговчан був короткочасним. Підготувавши військовий розгром Речі Посполитої, вони підготували друге її розділ. 13 січня 1793 між Росією та Пруссією був підписаний акт другого поділу Речі Посполитої, на територію якої вступили і прусські війська. 17 серпня останній Сейм Речі Посполитої, що зібрався у Гродно, ратифікував договір про розділ з Росією, а 23 вересня 1793 було оголошене про ратифікацію договору з Прусією. До Росії відходила Правобережна Україна і центральна частина Білорусі з містами Борисов, Мінськ, Слуцьк, Несвіж, Туров, Пінськ. Пруссія захопила Гданськ, Торунь, майже всю Велику Польщу, частина Мазовша і Краківського воєводства.

Останньою спробою консолідації суспільства і протистояння повного зникнення Речі Посполитої як самостійної держави стало повстання 1794 р, яке очолив уродженець Білорусі Тадеуш Костюшко. 24 березня в Кракові був оголошений акт повстання. Метою повстання було відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р. і повернення до Конституції 1791 Т. Костюшки, інші провідники повстання намагалися обєднати інтереси передової частини шляхти, міського населення, робили кроки, спрямовані на поліпшення становища селянства (Полонецкій універсал), але не змогли досягти широкої підтримки населення.

На території Великого князівства Литовського повстання розпочалося 16 квітня, а в ніч з 22 на 23 квітня в руках повстанців опинилося місто Вільно. 24 квітня на площі перед міською ратушею було оголошено Віленський «Акт повстання народу литовського» і одночасно почав працювати орган по керівництву повстанням в усьому Великому князівстві - «Найвищий Литовська Рада», до якого увійшли двадцять девять найбільш активних діячів повстання, а також тридцять сім представників воєводств, повітів і міст. Збройна боротьба поширилася по всій Литві й Західної Білорусі. Тут повсталих очолив Якуб Ясинський (на початковому етапі). Соціально-політична програма повстанців у Вільно була більш радикальною, ніж у Варшаві.

У Великому князівстві Литовському військові дії тривали з квітня по вересень 1794 На території Білорусі у повстанні взяло участь кілька десятків тисяч людей. Найбільш значні битви відбулися біля д. Поляни (7 травня), д. Соли (25 червня), Слонімі (4 серпня) Вільно (22 серпня), д. Крупчіци (17 вересня). Спроби поширити повстання на території, що раніше ввійшли в склад Росії, успіху не мали. Надії керівників повстання на допомогу революційної Франції не виправдалися. Повстання було придушене. 29 жовтня 1794 перед царськими військами на чолі з А. В. Суворовим капітулювала Варшава.

13 жовтня 1795 було підписано конвенцію поміж Австрією, Прусією і Росією про остаточне розділі Речі Посполитої. До Росії відійшла західна частина Білорусії (Мінська, Новогрудок, Брест-Литовська), за винятком Білостоцького області, яка до 1807 р. перебувала під владою Пруссії, більша частина литовських земель і Курляндія. До Австрії відійшла частина Люблінського воєводства, Підляського, Сандомирського, Брест-Литовка. До Пруссії відійшла інша частина земель польських. 25 листопада 1795 від престолу відрікся останній король Станіслав Август Понятовський. Колись могутня держава перестала існуватиме.

философские концепции движения и развития