Головна Історія Беларусії Білорусь у складі Російської імперії Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст
українські січові стрільці бойовий шлях

Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст

У першій половині XIX ст. в Білорусі відбувалися спільні для Російської імперії процеси, які вели до розпаду феодально-кріпосницької системи, до виникнення нових - капіталістичних відносин. Про це свідчить розвиток промисловості, зростання міст та торгівлі. З 1825 по 1859 рр.. у пяти західних губерніях зростало число промислових підприємств з 96 до 549, а кількість робітників на них - з 3310 до 6508 чоловік, серед яких вільнонаймані становили 43%. Зявилися перші фабрики в містечках Хомський та Косово Гродненської губернії, де застосовувалися парові двигуни. Сформувалися такі галузі, як залізообробним, скляна, паперова, цукробурякова. Власниками мануфактур і фабрик були поміщики. У цілому ж промисловість Білорусі аж до реформи 1861 р. розвивалася слабко. Підприємств фабрично-заводського типу було мало. Кількість робітників на підприємствах рідко сягала 10 чоловік.

У першій половині XIX ст. відбувався помітне зростання міст і торгівлі. З кінця XVIII ст. по 60-і роки XIX ст. білоруських міст населення зросло в 4 рази (з 82 тис. до 320 тис. осіб), а питома вага городян у загальній чисельності населення збільшився з 3,5 до 10%. Зростання цей був обумовлений головним чином тим, що єврейське населення було примусово переселено з сіл в містечка. Розвиток промисловості та міст стимулювало розвиток торгівлі. У внутрішній торгівлі зявилися нові організаційні форми: лавочне торгівля промисловими виробами та продуктами харчування, щотижневі ярмарки в містах і містечках. Купецтво у великому обсязі вивозило продукти сільського господарювання і лісових промислів за кордон. Протягом першої половини XIX ст. значно зріс торговий капітал. Наприкінці 50-х років в Білорусі оголосила капітали 1060 гільдейскіх купців на суму до 2 млн. 600 тис. рублів.

Нові явища, повязані з розвитком капіталістичних відносин, проявилися і в сільському господарстві, яке дедалі міцніше повязувалося з ринком. Із зростанням попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринку росла товарність поміщицьких господарств. Поміщики розширювали оранку нових площ, у тому числі і за рахунок селянських угідь. У 30 - 40-і роки 80% доходів їм давала продаж продукції сільськогосподарського виробництва, головним чином зерна, горілки, спирту.

Пристосовуючись до потреб ринку, поміщики перебудовували своє господарство, висіваючи вигідніші у товарному відношенні культури. Зявилися райони з тією чи іншою спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Однією з доходних культур став картоплю. Він став не тільки важливим продуктом харчування, а й основною сировиною винокурних заводів, які давали до 60% всіх доходів поміщицьких господарств. У маєтках поміщики стали сіяти цукровий буряк, відкривати цукрові заводи. Тваринництво, за виключенням вівчарства, у першій половині XIX ст. ще не стало товарної галуззю. Розвивалася агротехніка. У великих і середніх господарствах поміщицьких почали використовувати сільськогосподарські машини, сортове насіння, добрива. Розвиток продуктивних сил в поміщицьких господарствах Білорусі викликало збільшення найманої праці, головним чином використовується на промислових підприємствах. У сільському господарстві найману працю найчастіше був сезонним. У маєтках, де селяни були на оброк, використання найманого праці придбало звичайний характер. Однак нові явища в поміщицьких господарствах, охопили невелику групу великих і середніх господарств.

Селянське господарство втягувалось в процес формування капіталістичних відносин повільніше через панування панщизняній системи. Селяни в цей час становили 90% всього населення Білорусі - 70% селян були поміщицькими, 19% - так звані казенними (державними). Решта номінально належали державі, але перебували у «оренду» у дворян і чиновників. 97% селянських господарств були на панщині, яка сягала 6 людино-днів на тиждень з селянського господарства. Збільшилися норми толок, гвалт та інших робіт. Багато поміщиків віддавали своїх селян за контрактом підрядниками на будівельні і дорожні праці. Плата за їхню роботу діставалася зазвичай поміщикові. У селянському землекористуванні були регіональні відмінності. На заході і в центрі воно було подвірні, на сході - переважно громадським.

У селянському середовищі намітилася майново-соціальна диференціація. Формувалася економічно-стійка група міцних господарств, які використовували працю односельців.

До 50-х років XIX ст. процес розпаду феодально-кріпосницької системи перейшов у стан кризи. Його показником стало скорочення приросту населення, руйнація селянського господарства, занепад поміщицьких маєтків. Посіви хліба в 50-і рр.. скоротилися в порівнянні з першим десятиріччям XIX ст. рази в 1,4. Врожайність знизилася в останньому десятилітті перед реформою на 24 - 42% відносно до початку XIX ст. Різко збільшилися недоїмки по державних податей і платежам. До 1856 вони склали 8 млн. рублів. Періодично повторювалися неврожайні роки. За 1820 - 1850 рр.. в Вітебської і Могильовської губерніях їх було десять. До 1859 р. у пятьох білоруських губерніях близько 60% селян-кріпаків були закладені їхніми власниками.

Наочним показником наростаючої кризи соціально-економічної системи було селянський рух. У першій третині XIX ст. відбулося сорок шість великих селянських хвилювань, у другій третини - більше 90. Соціальні суперечності загострювалися національно-релігійною ворожнечею між селянами і поміщиками. Соціальна напруженість посилювалася антисамодержавної агітацією, яке вели серед населення демократично настроєні представники шляхти. З нею влади впритул зіткнулися при утихомиренні в 40-і роки виступів селян у маєтку Сморгонь Віленської губернії. Масштаби і завзятість селянської боротьби змусили влада вводити військові команди, проводити екзекуції. В 1855 р. у звязку з скороченням наділів і збільшенням податків намагалися добитися звільнення від кріпосної залежності селяни Несвижського ординації Радзивіллів. У 1856 р. на втихомирення хвилювання в Гомельському Паскевича маєтку князя було направлено два батальйони солдатів. Всі це змусило царизм проводити на Білорусі території більш гнучку соціально-економічну політику і робити певні кроки щодо вирішення аграрного питання.

За рішенням уряду в 1839 р. у західних губерніях почалася реформа серед державних селян. Ініціатором і основним провідником реформи став міністр державного майна Росії граф П.Д. Кисельов. 28 грудня 1839 були підписані укази про нову систему керівництва і люстрації державних маєтків у західних губерніях. Указ передбачав детальний опис маєтків, створення органів керувати ними, перегляд земельних наділів і повинностей селян. У результаті за провину зменшилися на 30 - 35% на заході Білорусі і на 62 - 65% - на сході. Пізніше всі державні селяни були перекладені на оброк, припинялася практика здавання їх в оренду. На місцях створювалися виборні селянські органи самоврядування та яким довірялося рішення господарчих, адміністративних і судових справ. Керуючим маєтками заборонялося застосовувати до селян фізичні кари.

З метою послаблення кризи кріпосницьких відносин у поміщицької селі уряд пішов на проведення інвентарної реформи, початок якій поклав указ 15 квітня 1844 Суть її зводилася до регулювання розмірів наділів і фіксації повинностей селян-кріпаків. Цим займалися губернські інвентарні комітети з державних чиновників і представників дворянства. Обовязкові інвентарі були введені в усіх маєтках Західної, Центральної і, частково, Східної Білорусі. Реформа зустріла опір поміщиків. Влада кілька разів змінювали підходи при її здійсненні, тому вона затягнулася до 1857 Незважаючи на фортечну обмеженість, непослідовність та незавершеність реформа ставила межа влади поміщиків і відкривала певні легальні можливості селянам для відстоювання своїх інтересів. У цілому реформи 40 - 50-х рр.. не зачіпали основ феодальних порядків.

характерные особенности немецкой классической философии