Головна Історія Беларусії Білорусь роки в Першої світової війни і революційних потрясінь (1914 - 1920 рр..) Борьба за національне самовизначення у Білорусі у перші місяці Радянської влади
гетьманство петра дорошенка

Борьба за національне самовизначення у Білорусі у перші місяці Радянської влади

Перемога Жовтневої революції дала можливість народам Росії вирішити національне питання. 2 листопада 1917 РНК РРФСР прийняв «Декларацію народів прав Росії», де йдеться про здійснення права націй на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійних держав. Однак керівники Обісполкомзапа і Ради Народних Комісарів Західної області і фронту заперечували наявність національного питання в Білорусі. Вони вважали, що перемога світової пролетарської революції покладе початок відмирання держави, а утворення нових держав є перешкодою до створення Світової радянської республіки. Ініціативи у більшовиків перехопили представники національних партій та організацій, що входили до складу Великої білоруської раді.

27 жовтня виконкоми Великої Білоруської раді, Центральної військової ради і Західного фронту звернулися до білоруського народу з «Грамотою», в якій містився заклик обрати представників білоруського народу на Всебілоруського зїзд, на якому вирішити питання про державність Білорусі. Відкриття зїзду намічалось на 5 грудня 1917 А. Мясников виїхав до Петрограда з метою домогтися від Народного комісара у справах Національностей заборони скликання зїзду. Й. Сталін не погодився з такою пропозицією і запропонував знайти іншу організацію, яка змогла б виступити з ініціативною скликання зїзду. Вибір припав на Білоруський комітет обласної (БОК), створений в листопаді 1917 р. в Петрограді при Всеросійському Раді селянських депутатів з числа представників від білоруських губерній. 17 листопада БОК, що був з політичних поглядів лівоесерівські, лояльно ставився до Радянської влади і виступав проти розділу Росії на національні держави, виступив з ініціативою скликання надзвичайного білоруського зїзду. Раднарком виділив йому 50 тис. рублів на організаційну підготовку. В якості умови було висловлено лише одне побажання, щоб скликання зїзду проходив на платформі визнання радянської влади за безпосередньої участі в його роботі представників Облісполкомзапа.

БОК намагався змусити Раду відмовитися від проведення зїзду, але Велика білоруська рада вже розгорнула підготовку до нього. У сформованих умовах БОК змушений був піти на співпрацю з Великої білоруської радою з підготовки та проведення зїзду.

На зїзд були запрошені представники партій та організацій, губернських, повітових, волосних земств, органів міського самоврядування, губернських і повітових земельних комітетів, Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, військових частин, організацій біженців, кооперативів, профспілок. Зїзд відбувся 5-17 грудня 1917 р. у Мінську. У його роботі взяли участь 1872 делегати, з них 1167 чоловік володіли правом вирішального голосу, а 705 - дорадчим. 367 делегатів уявляли керівні круги партій і організацій, які вороже зустріли Жовтневу революцію. Армійські ряди здебільшого складалися із есерів та членів БСГ і були центристами. Ліве крило - 118 делегатів, представляли більшовиків, лівих есерів і ліве крило БСГ. Вони визнавали себе прихильниками Радянської влади.

Після палких дискусій на ніч з 17 на 18 грудня 1917 зїзд прийняв перший пункт резолюції, яка ухвалювала з числа делегатів створити Всебілоруського рада селянських, солдатських і робітничих депутатів, якій доручити керувати краєм і найближчим часом скликати Установчі збори, на яких має бути вирішено питання про білоруської державності. Фактично це означало, що Облісполкомзап і РНК Західної області і фронту повинні були припинити своє існування. У відповідь керівники більшовиків, що входили до цих органів, оголосили розпущеним зїзд і заарештували 27 його делегатів, у тому числі і голови зїзду І. Середу.

Після розгону зїзду з частини її президії 18 грудня був створений Виконком Ради зїзду, який очолив Ф. Гриб. Цьому органу доручалося продовжити боротьбу через реалізацію ідеї білоруської державності.

Після того як Л. Троцький зірвав мирні переговори у Брест-Литовську, Німеччина початку 18 лютого наступ. Обісполкомзап і РНК Західної області і фронту 19 лютого з Мінська евакуювалися в Смоленськ. Відновив свою діяльність Виконавчий комітет Всебілоруського зїзду. 21 лютому звернувся він до народу Білорусі з першим Статутний грамотою, в якій оголосив себе тимчасовою владою і зобовязався скликати Всебілоруського Установчий сейм, а до його скликання функції влади передавалися створеному Виконкомом Народному Секретаріату Білорусі, головою якого став І. Воронко.

Прагнення до незалежності посилився після підписання 3 березня в Брест-Литовську мирного договору, по якому західні білоруські землі передавалися Німеччині, південні відходили Україні, а східні до кінця війни залишалися під окупацією. 9 березня 1918 Виконком Всебілоруського зїзду взяв другу статутну грамоту, в якій Білорусь в межах розселення та кількісного переважання білоруського народу оголошувалася Народною Республікою (БНР). Виконком було перейменовано в Раду БНР, президія якої очолював І. Середа. Вона оголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого сейму. Народний Секретаріат, призначений Радою став виконавчим органом.

23 березня 1918 кайзер Вільгельм II видав декларацію щодо незалежності Литовської держави і цим закріпив приєднання частини Західної Білорусі (Віленщині, Гродненщини і Белосточчіни) до Литви. У цей же день, за пропозицією лідерів Віленської білоруської Ради, які увійшли до складу Ради БНР, стала обговорюватися необхідність проголошення незалежності Білорусі. 25 Березень 1918 Рада БНР прийняла третє статутну грамоту, в якій Білоруська Народна Республіка оголошувалася незалежною в складі Могилівка, Мінської, а також білоруських частин Гродненської, Віленської, Вітебської, Смоленської, Чернігівської та суміжних губерній.

Оголосивши незалежність Білорусі, Рада БНР прагнула отримати її визнання з боку Німеччини. 25 квітня 1918 кайзер Вільгельм II було направлено подячна телеграма з розрахунком на офіційне визнання БНР. Проте офіційний Берлін розглядав Білорусь як частина Радянської Росії і без Радянського уряду відмовився визнати новостворена держава.

Телеграма кайзеру викликала політична криза, яка призвела до розколу БСГ і Ради БНР. БСГ розкололася на три частини: Білоруську партії соціалістів-революціонерів, Білоруську соціал-демократичну партію (БСДП) і Білоруську партію соціалістів-федералістів. З Секретаріату Ради вийшли соціал-демократ О. Смолич, соціалісти-революціонери Т. Гриб і Л. Заєць. З вмиканням у складу Ради 10 клерикального членів консервативно-Білоруського народного представництва на чолі з паном Скірмунтом Р. у діяльності Ради стало панівним ліберально-консервативний напрямок. Такий курс знаходив підтримку німецької окупаційної влади. Раді БНР і Народному Секретаріату було дано на обіцянку створення органів місцевого самоврядування. Вони отримали можливість розгорнути свою діяльність міжнародної на арені, приступити до створення національної школи, установ культури. Однак німецькі власті не дозволили БНР сформувати свої збройні сили, поліцію, судову і фінансову системи. Це каже про те, що БНР не було державою в повному розумінні цього слова. Це був зародок держави. Після відходу німецьких військ з території Білорусі частина членів Ради БНР залишилася в Мінську інша виїхала в Гродно і Вільно, де продовжувала роботу по створенню Української державності. Рада БНР не вирішила проблему створення білоруської держави, але змусила більшовицьке уряд переглянути свою політику щодо білорусів як нації, їх державності.

представители философии эпохи просвещения