мономах володимир

Робітничий рух в 1928-1929 рр

Революційний підйом в країні знову розпочався з боїв робочого класу. Пожвавилася страйкова боротьба: вже в 1928 р. страйкувало понад 500 тис. чоловік. Страйки кінця 20-х - початку 30-х років відзначалися деякими новими рисами в порівнянні з економічною боротьбою робітничого класу попереднього десятиліття.

У ході страйків все частіше почали застосовуватися такі форми дій, що створення страйкових комітетів і пікетування підприємств. Внутрішнім же змістом організованого робітничого руху стала дедалі загострюється боротьба між комуністами і примикали до них демократами, з одного боку, і націонал-реформістами - з іншого, за керівництво робітниками профспілками і страйковим комітетами.

В результаті цієї боротьби виникли революційні профспілки, що поєднували у своїй роботі економічну та політичну боротьбу і послідовно захищали класові інтереси робітників.

Перший профспілка такого типу виник в Бомбеї в процесі підготовки до загальний страйк текстильників. Це був став згодом основою лівого профспілкового руху в країну «Гірне камгар лал бавтеся» ( «Фабричний робочий червоного прапора»), керований Ш. А. Данг і працювали в Індії англійською комуністом Б. Бредлі.

Страйк, що почалася після масового локауту на текстильних фабриках Бомбея, коли було звільнено декілька тисяч робітників, прийняла затяжний характер і охопила всіх робітників-текстильників Бомбея. За шість місяців (страйк тривав із квітня по жовтень 1928 р.) було втрачено понад 20 млн. робочих днів. Стійкість страйкуючих робітників справила значний вплив на весь робочий рух країни. На підтримку своїх товаришів по класі виступили робочі Шолапура та інших промислових центрів, залізничники. В Індії, а також в Англії і Совєтському Союзі був проведений збір коштів у страйкарів фонд.

Незважаючи на репресії проти організаторка страйку, на спроби зірвати її за допомогою штрейкбрехерів та іншими подібними методами, підприємці та колоніальні влади були змушені відступити. Щоб розгляду економічних вимог, висунутих страйкарями (припинення зниження заробітної плати і звільнень, а також дискримінації «недоторканних»), був утворений спеціальний комітет; «Гірне камгар» офіційно визнавався представницьким профспілкою бомбейських текстильників; припинялося переслідування в кримінальному порядку керівників страйкового комітету.

Загальний страйк бомбейських текстильників увійшла славною сторінкою в історії робітничого руху Індії. Вона дала своєрідний революційний заряд подальшим виступам індійського робочого класу.

Створення профспілки «Гірне камгар» та його перші успіхи прискорили утворення лівого крила під Всеіндійському конгресі профспілок, де в ці роки все більш помітну роль почали відігравати комуністи.

На з'їзді ВІКП в Джхаріі (Бенгалія) в 1928 р. були прийняті рішення про створення в незалежній Індії соціалістичної республіки, в якій будуть націоналізовані земля і промисловість. Це свідчило про значну радикалізації політичної програми профруху.

Реакція що прийшли до влади в Англії в 1929 р. лейбористів на зміцнення лівих сил у профспілкових організаціях Індії була двоякою: з одного боку, вони зробили деякі демонстративні жести у бік робітничого класу Індії, призначивши, зокрема, королівську комісію з обстеження становища робітничого класу ( Комісію Уїтлі), з іншого-продовжували колишню політику жорстокого придушення організованого робітничого руху. Були прийняті закони, що забороняли створення політичних організацій робітничого класу і обмежували діяльність профспілок суто економічними питаннями, а також підсилює переслідування за комуністичну діяльність.

Почалися гоніння на членів фабрично-заводських комітетів, які підтримували ліві профспілки. На захист «Гірне камгар» знову піднялися бомбейський текстильники, відновили в березні 1929 р. загальний страйк. Однак вона закінчилася невдачею в результаті арешту керівного ядра лівого крила в профспілках.

Посилення впливу комуністів і лівих конгрессістов в профспілковому русі серйозно стурбувало національно-буржуазні кола. Праве крило в ВІКП на X з'їзді в листопаді 1929 р. в Нагпур спробувало перешкодити ухваленню в шрофцентр «Гірне камгар». Опинившись у меншості, праві вийшли з ВІКП і в грудні того самого року заснували новий Всеіндійська профцентр - Індійську федерацію профспілок, лідерами якої стали В. В. Гирі та М. М. Джоші. Так був здійснений перший розкол єдиного профруху Індії.

Нагпурскій з'їзд профспілок прийняв рішення про бойкот Комісії Уїтлі. Головою ВІКП був обраний С. Ч. бос. Розвиток подій в робітничому русі Індії свідчив про створення сприятливих можливостей для співпраці комуністів і примикали до них революційних демократів з лівим крилом Конгресу. Однак ці можливості не були реалізовані, що, зокрема, пояснювалося й позицією, зайнятою комуністами.

философские школы индии