гайдамаччина вікіпедія

Формування радянської державності

Характер політичної системи. Після революції більшовики проголосили новий тип державність - диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Більшовики після недовгих переговорів з есерами і меншовиками за посередництвом Всеросійського виконавчого комітету профспілки залізничників (Вікжеля), що загрожував припинити перевезення військ, відкинули ідею створення однорідного соціалістичного уряду за участю всіх лівих сил.

У листопаді 1917 р. на вибори до Установчих зборів 40,5% голосів було подано за есерів; 2,6% - за меншовиків, 17% - за лібералів і правих; 24% - за більшовиків. Опинившись у меншості, більшовики у січні 1918р. після першого ж засідання вдалися до його розпуску, відкинувши остаточно принципи парламентаризму.

Органи державної влади. Вищим законодавчим органом Радянської республіки проголошувався Всеросійський зїзд Рад, у перервах між зїздами - ВЦВК.

Виконавча влада (а також законодавча ініціатива) належала Раднаркому й народним комісаріатам (наркоматам), створених замість міністерств.

22 листопада 1917 було прийнято Декрет про суд (відомий як Декрет 1). Скасовувалася стара судова система, що проголошувався революційний правопорядок та революційна законність. Охороняти класові інтереси трудящих були покликані народні суди і революційні трибунали, засновані для судочинства за звинуваченнями в контрреволюційних злочинах і саботажі.

ВЧК. На додаток до робітників і селянським революційним трибуналам 7 грудня 1917 була створена Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВЧК) (голова - Ф. Е. Дзержинський), яка представляла в одній особі судові і репресивні органи, які частіше діяли не на основі законів, а у відповідності з абстрактним (субєктивно розуміється) принципом революційної законності.

Створення Червоної Армії. У відповідності з уявленнями більшовиків про майбутній державі (без армії, без поліції) від Декретом Раднаркому 10 листопада 1917 була проведена демобілізація армії і заміна її загальним озброєнням народу. Декретом від 16 грудня 1917р. було введено принцип виборності командуючого складу та посадових осіб. Замість генерала М.М. Духоніна Верховним головнокомандувачем став прапорщик Н.В. Криленко. Однак практика реальному житті, включаючи невдачі Червоної Армії на Німецькому фронті, змусила більшовиків відмовитися від ідеї загального озброєння народу. 15 січня 1918р. було прийнято декрет Про організацію Робітничо-Селянської Червоної Армії як постійною, 29 січня - декрет про створення Робітничо-Селянської Червоного Флоту.

Одним з організаторів Червоної Армії став Л.Д. Троцький, призначений 13 березня 1918 народним комісаром у військових справах, а пізніше - головою Реввійськради республіки. Важкий досвід війни з Німеччиною у-лютому березні 1918 р. показав необхідність створення регулярної армії на основі загальної військової повинності. Було введено загальне військове навчання. 29 травня 1918 ВЦВК прийняв перший декрет про призов у Червону Армію в центральних районах промислових.

Насильство в революції. Революційна диктатура забезпечувала дотримання законів нових з допомогою примусу та насильства, яка поширювалася не тільки на контрреволюційні елементи, але й на широкі народні маси.

1. Боротьба з опозицією. У боротьбі з опозицією більшовики від початку застосовували недемократичні методи. 27 жовтня за ініціативою В. 1. Леніна був прийнятий декрет про друк, який наклав заборону на опозиційну друк, спочатку буржуазну, потім соціалістичну (в перші два місяці було закрито близько 150 газет). 28 листопада було прийнято декрет РНК, що оголосив кадетів партією ворогів народу і зажадав арешту їх лідерів як вождів громадянської війни. Було визнано за необхідне убезпечити Радянську республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах, для чого було достатньо не судового, а простого адміністративного втручання. 31 січня 1918 уряд наказало вжити заходів до збільшення місць увязнення.

Федеративний принцип утворення держави. 2 листопада 1917 була прийнята Декларація прав народів Росії, в якій проголошувалося:

- Рівність та суверенність усіх націй і народностей, що

- Право націй на вільне самовизначення аж до відокремлення та утворення самостійної держави,

- Вільний розвиток національних меншин та етнографічних груп, що населяли територію Росії.

На цій підставі в грудні 1917 р. радянська влада визнала право на незалежне існування Польщі і Фінляндії. 10 січня 1918 Третій зїзд Рад, на якій відбулося обєднання Ради робітничих і солдатських депутатів із Радою селянських депутатів, Росія була проголошена Радянською Федеральною Соціалістичною Республікою (РРФСР). В першій половині 1918 р. у складі Росії були утворені Туркестанська і Татаро-Башкирська автономні радянські соціалістичні республіки. У результаті до 1922 р. до складу РРФСР входили всі нинішні республіки Середньої Азії (крім невеликих територій Хорезму і Бухари) і ряд областей і районів України і Білорусії.

Конституція РРФСР 1918 Пятий зїзд Рад (липень 1918 р.) затвердив Конституцію РРФСР, у основу якої були покладені Декларація прав трудящого і експлуатованого народу, схвалена Третім зїздом Рад.

1. Конституція визначала основи політичної системи Радянської держави:

- Суспільна власність на засоби виробництва;

- Диктатура пролетаріату;

- Федеративний устрій держави.

2. На відміну від буржуазних конституцій республік Конституція РРФСР носила класовий принцип організації влади і демократичних прав, тобто вона позбавляла виборчих прав колишні експлуататорські класи та деякі інші категорії населення (усього 10%), що вдаються до найманої праці, які живуть на відсотки з капіталу, приватні торговці, священнослужителі і багато ін Право обирати і бути обраними надавалося всім добувним засоби до життя продуктивним і загальною корисною працею, а також солдатам і всім непрацездатним. Вибори до Ради були багатоступенева, і відкриті непрямі. Конституція давала переваги робочим в нормах представництва (один голос робочого дорівнював пяти голосів селян). У результаті робітники мали в пять разів більше представництво в Радах, ніж у складі населення.

особенности философии просвещения