релігійне дисидентство в україні представляли

Стародавня Індія

З цих, та й з деяких інших точок зору на особливу увагу при порівняльний аналіз заслуговує Індія. У чомусь індійський вогнище цивілізації цілком схожий з іншими. З западноазіатскім його зближує велика роль зовнішніх впливів: та цивілізація, яка наклала основний відбиток на долі Індії, склалася в результаті міграції аріїв, тобто в кінцевому рахунку западноазіатского народа, одного з тих, що внесли чималий внесок у розвиток западноазіатского вогнища цивілізації ( втім, справедливості заради варто відзначити, що і єгипетський, і китайський вогнища не були стерильними в цьому сенсі: в Єгипет індоєвропейське вплив йшло з гіксосами, у Китаї воно відчувалося в Інь-Чжоу). Арійські хвилі принесли в древню Індію дуже багато чого з того, що на той час вже мала западноазіатская культура, а з давніми іранцями індійські арії були навіть близькими родичами.

Є й щось спільне в Індії з єгипетським і китайським вогнищами цивілізації - відносна замкнутість та ізольованість, явна тенденція до стійкої консервативній стабільності. Більше того, ця тенденція в умовах міграції та завоювання чужих земель, відтиснутий аборигенів і небажання етнічно змішуватися з ними (обставина, абсолютно чуже і Західної Азії, і Китаю, практично незнайоме і Єгипту) призвела до гіпертрофована згаданої стабільності, що й знайшло своє відображення в виникненні і з часом все більшому зміцненні системи варн, а потім і каст.

Але є між Індією та іншими осередками стародавньої цивілізації і суттєве, у деякому сенсі кардинальна відмінність: для всієї історії Індії з приходу туди аріїв і аж до вторгнення в неї воїнів ісламу характерні слабка політична влада, нестійке держава, аморфна політико-адміністративна структура. Нестійкість держави була - на відміну від Єгипту та Китаю - властива і западноазіатскім древнім суспільствам, що про що тільки що згадувалося. Але в порівнянні з Індією цю владу можна було б вважати цілком стійкою - все пізнається в порівнянні. Постає законне питання: чому державна влада в стародавньої Індії виявилася настільки слабкою і, якщо так, не змінює цей важливий факт всі запропоновані в даній роботі теоретичні посилки, не ставить він під сумнів головну тезу роботи - про роль держави з її інститутами влади -власності та централізованої редістрібуціі, з його домінуванням над суспільством і вирішальною роллю у системі господарства країни? Питання дуже серйозний, і на нього слід дати достатньо переконливу відповідь.

Спочатку про причини. Слід припустити, що прихід індоаріїв в долину Гангу в порівняно пізній час (орієнтовно - друге половина II тисячоліття до н. Е..) І, мабуть, поява їх у цій долині хвилями, накладаються одна на іншу, створили в Північній Індії унікальну етнічну ситуацію. Аріїв виявилося досить багато для того, щоб, не вступаючи в тісний контакт з аборигенних населенням, створити та соціально зміцнити власну етнополітичних спільність. Крім того, арії прибували до Індії в той час, коли самі вони переживали етап ранньої політичної інтеграції і коли в їхньому середовищі тільки починали виокремлювати різні суспільні групи - виробники, управителі і воїни, жерці. Ранні протогосударства індоаріїв в долині Гангу були ще не досить міцними, що цілком природно для полускотоводческого мігруючого етносу. Зате шар жерців-брахманів він міцний, перш за все тому, що релігійні норми служили в описується час чи не єдиним міцним сполучною ланкою всіх прибульців. Територіально і політично всі вони, як відомо, у той час ще недостатньо були повязані один з одним, може бути, навіть являли собою дуже трухляву спільність, близьку до тих, які скріплюються механічною солідарністю в умовах зовнішньої небезпеки.

Взявши до уваги сказане, варто припустити, що спаяні заснованої на релігійно-культурної традиції солідарністю індоарії на нових місцях понад усе цінували своє етнічне обличчя, тоді як політичної структури у них ще не було або майже не було. Врятувати ж етнічне обличчя можна було тільки жорсткістю етнічної стерильності, що і призвело до непорушною системі варн і каст. Арії, що осіли в Індії і перетворилися на осілих землеробів, стали жити громадами, причому ця нова для них Фома територіальної та соціальної організації - землеробська община - була підпорядкована варнової-кастової системі і поєднувала Етносоціальні розходження з територіальної і адміністративно-соціальної спільністю.

Про ранні політичних структурах індоаріїв до початку I тисячоліття до н. е.. ніяких відомостей немає. Досить імовірно, що цих структур на той час ще не було або майже не було, з чого можна зробити висновок, що зовнішні імпульси, тобто незвичайні умови, в яких розпочався процес осідання аріїв і становлення форм їх соціального буття (варни, касти , землеробські громади), до межі знизили ту роль, яку в інших регіонах грало протогосударство як форма організації суспільства. Якщо у індоаріїв провідними формами організації суспільства виявилися інші, то не доводиться дивуватися, що держава тут як би лишилось деяких зі своїх важливих функцій, опинившись внаслідок цього, принаймні на перших порах, чимось необовязковим, майже факультативним. До речі, саме цим пояснюється довгий існування в стародавній Індії таких модифікацій раннього держави або протогосударства, як Гани і сангхи, які часом пишно іменують «республіками», але які насправді були лише недорозвиненими в специфічних умовах давньоіндійських формами політичної адміністрації.

Чи означає все сказане, що стосовно до Індії тезу про провідну роль держави не застосуємо? Звісно, ні. Важливо лише зрозуміти, яку саме роль відігравало індійська держава і як воно функціонувало в індійських умовах. Індійські форми організації суспільства - варни, касти, громади - існували з часів додержавні; домінували в суспільстві насамперед жерці-брахмани. Всесилля брахманів, які формально не повязані з політичною владою, але зате які відігравали важливу роль носіїв духовної культури індоаріїв і тому що були свого роду сполучною єдністю в їх середовищі, тривалий час могло бути реальною альтернативою всесилля держави, політичної влади, які ще не склалися. Однак ускладнення суспільства, збільшення чисельності населення, важливість протистояння зовнішнього, часто ворожого оточення - все це владно диктувала необхідність зміцнення політичної влади, інституціоналізації внеобщінной адміністрації, створення держав. І держави створювалися, причому їх правителями, чиновниками і воїнами ставали представники варни кшатріїв, які у міру зміцнення своїх позицій в суспільстві починали змагатися з брахманами.

Суперництво брахманів з кшатрії проходить через всю стародавню Індію і завершується в загальному не на користь кшатріїв. Звичайно, кшатрії стояли біля керма правління держав. Їх представники намагалися навіть створити альтернативні релігії - буддизм і джайнізм були створені саме ними на противагу відверто варнової-кастовому давнього брахманізму. Але в кінцевому рахунку ні буддизм, ні джайнізм не завоювали міцних позицій серед індійців, які віддали перевагу цим доктрин трансформувалися в індуїзм стародавній брахманізм на чолі з тими ж таки брахманами, носіями давньої мудрості, традиційної релігійної культури. А держава опинилася ніби поза традиційного індійського суспільства.

Справа в тому, що традиційні форми організації індійського суспільства (варна, каста, громада), санкціоновані релігійно-культурними нормами, практично не залежали від існування держави. Основні функції і турботи по відтворенню структури в незмінному вигляді і зі збереження звичної норми в Індії з плечей держави були перекладені на плечі суспільства. Однак ця важлива трансформація не привела ні до підвищення суспільства над державою, ні до будь-якого переважного розвитку соціальних інститутів. Як і скрізь на Сході, над традиційним індійським суспільством міцно встало держава з її звичайними інститутами - владою-власністю, рентою-податком і централізованої редістрібуціей цієї ренти. Громада проводила і платила ренту-податок державі. Держава існувала за рахунок цієї ренти-податку, редістрібуція якої надавала зміст всім тим жив поза громади соціальних груп, існування яких було необхідно для нормального функціонування ускладненої структури в цілому. Тут, як і в інших стародавніх східних суспільствах, реалізовувався все той же обмін суспільно необхідною діяльністю, розвивалося престижне споживання верхів, йшов процес приватизації і формувалися різні категорії власників. Іншими словами, держава була таким же, як і в інших східних суспільствах, - таким же по своїх основних функцій, за механізмом взаємодії, за цілями та формами існування.

Але разом з тим традиційна індійська держава саме в силу надзвичайної фортеці форм організації індійського суспільства та автоматичного відтворення цих форм не було таким важливим і життєво необхідним для суспільства, як в інших випадках. Образно кажучи, індійське суспільство могло б і не помітити, якби держава зникла зовсім, хіба що нікому було б посилати ренту-податок, - тоді як у всіх інших давньосхідних структурах не тільки загибель, але й ослаблення держави тягли за собою кризові явища, болісно відбивалися на всьому суспільстві. У реальності, зрозуміло, держава не зникало. Просто крах однієї політичної структури незмінно вабило до появи на її місці інша або інших. Нові держави тут зявлялися на заздрість легко, практично без затяжних воєн і тим більше всенародного опору. Але зате всі ці держави завжди були нестійкими, слабкими і зазвичай довго не існували. Разом з тим вони були все тими ж державами, що й на всьому Сході: кожне з них уособлювало вищу владу-власність, було верховним редістрібутором, тобто збирало ренту-податок і одержало за її рахунок що стояли над суспільством верстви населення, які обслуговували держава .

диалектика категории