характер національно визвольної війни

Англійці в Індії (XVIII - середина XIX ст.)

Ще в XIV-XV ст., Коли мусульманські та інші купці стали вести активну торгівлю індійськими товарами і товарами, які йшли транзитом через Індію, на узбережжі субконтиненту було побудовано безліч зручних морських портів. Велика кількість цих портів серед інших славився Гуджарат, чиї купці налагодили регулярний контакт з країнами південних морів і, крім усього, сприяли поширенню там ісламу. Розширення морської торгівлі було одним з факторів, що визначили швидкі темпи розвитку Південної Індії. Саме в цей час з півдня Індії та через морські порти її, у тому числі і транзитом, з країн південних морів, стали проникати в Європу численні рідкісні екзотичні і прянощі товари, так високо ценівшіеся там. Не дивно, що слідом за цим в Європі склалося уявлення про казкові багатства Індії, про її незліченні скарби, про «Індії чудес». Зазіхнули на ці багатства напівзлиденним, але дуже енергійні та ініціативні, гнані спрагою наживи і збільшуємо частнопредпрінімательскім азартом європейські купці й мореплавці почали організовувати одну за одною експедиції до Індії з метою відкрити цю багату країну для європейської торгівлі. В результаті однієї з таких експедицій, як відомо, була відкрита і Америка. Багато інших досягали Індії.

Досягли Індії європейці, перш за все португальці, стали на рубежі XV-XVI ст. зосереджувати у своїх руках контроль за торговими шляхами і торгівлею, потім будувати численні склади і факторії, створювати нові поселення і порти, навіть активно втручатися в політичну боротьбу місцевих правителів. Слідом за португальцями в цьому районі світу зявилися голландці, які незабаром, однак, сконцентрували свої зусилля на експлуатацію ресурсів багатою прянощами так званої Голландської Індії, тобто островів Індонезії. Після цього настала черга французів і англійців, не рахуючи інших, які займали більш скромні позиції. Почалася епоха колонізації Індії та прилеглих до неї районів Азії.

Для самої Індії ця епоха співпала з періодом короткого розквіту і швидкий занепад, а потім і розвалу імперії Великих Моголів, в якості спадкоємців яких і претендентів на сильну владу виступило відразу декілька держав. Однією з них була держава маратхі, де на початку XVIII ст. влада потрапила до рук так званої династії пешв (пешви були спочатку першими міністрами в державі Шіваджі та його нащадків, потім взяли владу в свої руки). Маратхі питали честолюбні задуми зайняти трон в Делі і, мабуть, мали для цього певні підстави. Їх армія була однією з кращих в Індії, саме імя маратхі наводило страх і жах і звертало у втечу багатьох. Але саме тоді, коли здавалося, мета ось-ось буде досягнуто, з півночі до Індії вторгся іранський Надир-шах, що в 1739 р. розгромив військо маратхі (саме їх військо, а не військо Моголів, котрі в цей час взагалі вже не могли виставити скільки-небудь боєздатну армію), пограбував Делі і відвіз в Іран століттями накопичувалися скарби скарбниці, включаючи коштовності падишахів. Спроби оговтавшись від поразки маратхі повторити похід на північ натрапили на зустрічні експедиції до Індії Ахмад-шаха дурранійского, що в 1739 р. був в Індії разом з армією Надіра і потім вирішив, став незалежним і могутнім правителем, виконати те, чого не зумів зробити в Свого часу Надір, тобто завоювати слабку і роздирається чварами багату Індії. Однак пять походів Ахмад-шаха (1748-1758) йому не принесли успіху, причому головною причиною був героїчний опір тих, що стояли у нього на шляху сикхів, раз у раз перерізали комунікації й ослаблює армію. Проте в битві з маратхі Ахмад-шах, як і раніше Надір, вийшла переможцем, після чого надія маратхі на трон в Делі була остаточно похована.

Другим з великих держав, що виступили на політичну арену після розпаду імперії Моголів, була Бенгалія, намісник якої в 1713 р. оголосив себе незалежним, приєднавши до своїх володінь Біхар і Орісса. Крім того, в 1717 р. в центрі Декана інший Могольської намісник оголосив себе правителем (нізама) незалежної держави Хайдарабад, яке розпочало активну боротьбу з маратхі за гегемонію в Південній Індії. У 1739 р. від Моголів відокремилося держава Ауд з центром у Лакхнау. І нарешті, вже у другій половині XVIII ст. на півдні країни виникло могутню державу Майсур, правитель якого Хайдар Алі (1761-1782) за допомогою французів реорганізував свою армії, узявши за загони основу з добре навчених найманих офіцерів і солдатів, озброєних мушкетами та гарматами.

Хайдар Алі відмовився від традиційної Могольської системи джагіров. Він, а потім його син Типу-султан в результаті цієї військової реформи отримали у свої руки чи не найбільш боєздатну армію в Індії, що зіграло свою роль у подальших подіях. Борючись проти маратхі, хайдарабадского нізама та інших правителів Південній Індії, Типу-султан головною метою свого життя поставив вибити з Індії вже міцно влаштувалися там англійців, причому у свій час він був близький до її досягнення. Але незважаючи на це, що розгорілася в Індії у XVIII ст. «Боротьби всіх проти всіх», як характеризував її в свій час Маркс, переможцями вийшли все ж англійці. І це аж ніяк не було драматичної випадковістю, - скоріше навпаки, цілком обєктивно обумовленої історичною закономірністю.

Англійська Ост-Індійська компанія, яка виникла ще на початку XVII в. і сконцентрувала у своїх руках (під все більш відчутним урядовим і парламентським контролем) операції в Індії - торгові, військові, дипломатичних, політичних і т. п. - була, мабуть, найбільш вдалою в тих умовах формою проникнення в Індію та закріплення у ній. Змагалися з англійцями португальці, а потім французи не змогли протистояти їм досить успішно, а зіткнення між різними воєначальниками-французами при спробах Франції зміцнитися на західному узбережжі Індії в середині XVIII ст. лише продемонстрували це досить наочно. Не можна не враховувати і того, що Франція у другій половині XVIII ст. була в стані кризи і була напередодні революції, яка не могла не сплутати всі її колоніальні саме картки тоді, коли тріумф англійської Ост-Індійської компанії в Індії був вже майже повною.

Словом, вже з кінця XVII ст. і особливо у XVIII ст., позначений розпадом імперії Моголів, англійці явно стали виходити на перших місце серед колоніальних держав в Індії, відтіснивши і всіх тих, хто претендував на спадщину Моголів в самій цій країні. Маючи значні позиції у деяких районах Індії та постійно зміцнюючи їх, діючи традиційним методом «поділяй і володарюй», англійці не дуже-то церемонилися в коштах. Вони втручалися в політичні чвари, підкуповували своїх ставлеників і допомагали захопити владу, зобовязуючи після цього виплачувати астрономічні суми компанії. Податковий гніт в Бенгалії, де позиції англійців у XVIII ст. були за все міцніше і звідки вони, власне кажучи, і почали своє завоювання Індії, був особливо тяжких, часом нестерпним. Компанія домоглася у правителя Бенгалії важливих привілеїв, включаючи звільнення від торгових мит, що поставило англійців і банків, що діяли за їх дорученням індійських і інших купців у привілейоване становище. За деякими даними, за період 1757-1780 рр.. Англія вивезла з Індії майже безоплатно у вигляді товарів монети і 38 млн. фунтів стерлінгів - чималу на той час суму. А коли енергійний новий правитель Бенгалії Світ Касим (до речі, зобовязаний своєю посадою підтримки англійців) спробував було ціною неймовірних зусиль виплатити свій борг компанії і потім ліквідувати надані їй привілеї, компанія зуміла розбити його армію і замінити його самого більш поступливим правителем.

Для успішних військових дій компанія повинна була мати власні бойові сили. І вона їх мала, причому це були в основному самі ж індійці. Ще французи свого часу першими налагодили практику використання спеціально навчених індійських військ - сипаїв - на чолі з французькими офіцерами. Цей новий вид військ зарекомендував себе настільки успішно, що англійці почали створення власних загонів сипаїв. Очолює англійський офіцерами військо з сипаїв було добре озброєної і навченої бойовою силою і покликане було грати роль ударного загону у всіх тих зіткненнях, де очолює англійцями військ коаліції виступали проти їх ворогів. Більш того, англійці з часом стали витягувати з сіпайскіх загонів навіть подвійну вигоду, здаючи їх в оренду, як то було з ландскнехтами в середньовічній Європі. Зацікавлена в отриманні таких загонів держава або князівство укладало з компанією субсидіальний договір, згідно з яким англійці отримували ряд прав і привілеїв, зокрема зобовязання наймає боку платити за найманців-сипаїв податки з певних округів. Зачепившись за це право, службовці компанії зазвичай викачували з відданих їм на час округів такі податкові збори, які руйнували місцевого населення.

Зловживань у сфері оподаткування та пільг було так багато, що це згодом прийняло форму міжнародного скандалу. Відомо, наприклад, що проти першого генерал-губернатора Індії У. Хейстінгсе (Гастінгса) було порушено судову справу на рівні парламентського розслідування. Справа тяглася кілька років (1788-1795) і закінчилося виправданням обвинуваченого. Але сам по собі факт був досить показовим і спонукав Англію вжити відповідних заходів. З кінця XVIII ст. англійський парламент став дедалі активніше втручатися у справи компанії, приймаючи все нові і нові акти, кожний з яких посилював залежність Ост-Індійської компанії від уряду. А в серпні 1858 був прийнятий закон, за яким державна влада в Індії перейшла до представника Англії в статусі віце-короля, яка зобовязана діяти під безпосереднім контролем парламенту та уряду. Власне, саме з цього часу Індія стала в повному розумінні колонією Великобританії, перлиною британській корони. Але це трапилося вже в другій половині XIX ст., Тоді як до середини цього століття англійці як раз і прагнули всіма силами закріпитися в Індії. Як конкретно це відбувалося?

Як згадувалося, англійцям в ті роки протистояли великі і достатньо могутні держави - Майсур з його боєздатної армії, войовничі маратхі, низів Хайдарабад і деякі інші держави. Принаймні частково ці держави могли при нагоді спиратися і на допомогу, а то й на пряму підтримку суперників англійців в Індії - французів. Але слабкість всіх цих сильних супротивників Англії в Індії була в тому, що вони діяли розрізнено, нерідко воювали один з одним і в звязку з цим зверталися по допомогу до англійців. Недивний і кінцевий результат: діючи поступово, крок за кроком, компанія округляв свої володіння, тіснила суперників та супротивників, часом змушуючи їх визнати суверенітет англійців. У ході низки воєн з Майсур і маратхі Ост-Індійська компанія домоглася того, що ці дві найсильніші у військовому відношенні держави перестали існувати (третя англо-маратхських війна закінчилася в 1819 р. повним підпорядкуванням маратхі). Це справило досить сильне враження на інших. Вважається, що після захоплення військами компанії Делі в 1803 р. та перемоги над маратхі практично вся Індія, крім хіба північної її частини (Сінд, Пенджаб, Кашмір), була вже під контролем англійців.

Завоювання Індії англійцями привело до рішучої ломки її традиційної структури, причому відразу в декількох дуже важливих аспектах. Багаті доходи, перш за які осідають у сховищах султанів і князів і витрачатися на престижне споживання ними самими та їх оточенням, тепер в основному йшли в казну компанії і в чималій кількості вивозилися в метрополію. Скорочення престижного споживання викликало кризу в працював на нього ремісничому виробництві вищої кваліфікації. Багато кращі майстри позбулися роботи, стали розорятися, що не могло не відбитися на загальному поступовому занепаді високого стандарту індійського ремесла. До цього варто додати, що з початку XIX ст. Індію стали наводнюють дешеві англійські тканини промислової вичинки, ввезення яких підірвав позиції ще однієї великої групи ремісників - усіх тих, хто так або інакше був повязаний з виробництвом і продажем індійських тканин.

Поряд з цим, втрутившись у традиційних форм земельних відносин в Індії, англійці закріпили за індійськими заміндарамі статус земельних власників. Щоправда, статус цей не був надійним: якщо заміндар не здавав в скарбницю строго встановленого з його земель податкового збору, він легко міг позбутися свого володіння, що продавались в цьому разі буквально з молотка в руки того, хто брався регулярно вносити до скарбниці компанії зазначену суму. Таким чином, заміндари були в Індії свого роду посередниками-відкупниками, що нагадували мультазімов на мусульманському Близькому Сході. Втім, заміндари в Індії були не скрізь. На деяких нещодавно приєднаних землях, зокрема в Майсур, право на землю було визнано за повноправними общинниками (райятварі система), в Доабу і Пенджабі - за громадою в цілому (система мауза-вар). Але в будь-якому випадку прихід англійців було силовим втручанням у традиційно склалися земельні відносини, які звично виходили з того, що певні, нехай неоднакові, права на землю є у всіх - і у скарбниці, і у князя, і в джагірдара, і у заміндара, і у громади, і у общинників певних категорій. Втрутившись зі своїми європейськими мірками і уявленнями, англійці частково порушили стабільний баланс стосунків, причому це не могло не позначитися на стані традиційної індійської структури в цілому.

Правда, на зміну традиційним ішли нові форми відносин. Індія активно включалася у світовий ринок, втягувалася в міжнародні торговельні звязки. Англійці будували тут залізні дороги, налагоджували регулярну поштову звязок, зводили промислові підприємства, створювали колоніальну бюрократичну адміністрацію, вельми відмінну від існуючої там колись. З одного боку, це вело до колонізації країни, до перетворення її в аграрно-сировинний придаток Англії, до податкового гніту, розорення ремісників і селян, до страждань багатьох людей. З іншого - цей болісний процес активно сприяв розвитку країни, знайомив її з новими формами звязків і відносин, з виробництвом машинного типу, з основами науки і техніки. Англійці і особливо англійська мова стали служити чимось на зразок інтегрує початку, що допомагає згуртовувати яка говорить різними мовами країну в щось єдине і цільне. А це в свою чергу, з XIX ст., Особливо з другої його половини, стало основою для становлення національної самосвідомості в Індії, для розвитку національних рухів.

виды ценности