хто автор руської правди

Транзитна торгівля і кочівники

Звернемо тепер увагу на інший істотний феномен східного середньовіччя. Роль транзитної торгівлі, включаючи мореплавання, була надзвичайно великий вже в давнину: саме завдяки їй повиростали та розцвіли фінікійські міста, вона ж сприяла розквіту і багатьох інших торгових центрів, починаючи з Вавилону. Торговельні звязки по Великому шовковому шляху або за трансаравійской дорозі вздовж моря зєднували європейські країни з Індією і Китаєм і сприяли не тільки торговельним, тобто товарним, контактів, не тільки обміну речами і раритетами, що саме по собі дуже важливо, а й обміну досягненнями культури, ідеями, нововведеннями, відкриттями. Далеко не завжди, всупереч прийнятим формулами, цей обмін був рівновеликі, еквівалентним. Як раз навпаки, частіше за все впливали одні, а сприймали чуже вплив інші, але це не заважало тому, що в кінцевому рахунку свою вигоду від обміну мали всі сторони. Саме це і підтримувало завжди транзитну торгівлю, спонукало тих, хто до неї залучений, включаючи численних посередників, активізувати свою діяльність і рішуче долати всі перешкоди, якщо вони виникали. Торгівля і дороги, що перетинали країни і континенти, за тими життєдайної кровоносну систему в масштабах всієї ойкумени, що і ринково-приватновласницькі звязку, навіть у їх оскопленной східній модифікації, для кожного з соціальних організмів, для будь-якого окремого держави.

Проте цим роль транзитної торгівлі не обмежується. Вже згадувалося, що завдяки торгівлі у віддалені регіони, будь то Тропічна Африка або Південно-Східна Азія, проникали не тільки самі по собі ідеї, в тому числі релігійно-культурні, зокрема ісламські, а й живі носії цих ідей, ревно пропагували їх і енергійно сприяли їх поширенню та практичному втіленню. Адже саме наслідком транзитної торгівлі як такої було створення і в Тропічної Африці, і в Південно-Східній Азії міст і портів, що ставали анклавами ісламу. А тому що іслам силою й прозелітічен, то природно і логічно прагнення вийти за межі анклавів і добитися більшого, що й було реалізовано в згаданих регіонах. Цьому, втім, сприяла і обєктивна ситуація. Для Африки це практично повний вакуум політичної влади, а для південно-східно-азіатських країн - слабкість політичної влади, створеної там по індо-буддійської інституційно ослабленою моделі і при відсутності тієї Варна-кастово-общинної альтернативи, яка в самій Індії зберігала задовільний баланс сил.

Ще одна важлива функція транзитної торгівлі - вплив її на відсталі етнічні спільноти, на племена і народи, ще тільки-тільки вступили на шлях формування державності, тільки що почали сприймати цивілізований спосіб життя. Вже йшла мова про те, що середньовічний період історії було відзначено саме долученням нових територій і цілих регіонів з населяють їх численними племенами до цивілізації та державності. Включення їх в сферу торговельних шляхів або зон, в обслуговування торгівельних операцій, як раз і було поштовхом для прискорення згаданого процесу. Це добре видно на прикладі арабів. Трансарабського торгівля створила сприятливі умови як для залучення до неї бедуїнів, які зі своїми верблюдами служили посередниками при переміщенні товарів, так і для збагачення шейхів бедуїнських племен, вже стали на шлях формування у них протодержавне утворень. Трансарабського торгівля одночасно з цим сприяла виникненню та розквіту ряду арабських міст, таких, як Мекка, які стали в середині I тисячоліття великими торговельними центрами і швидкими темпами йшли шляхом формування протодержавне структур.

Якщо продовжувати далі, то легко сформулювати і більш важливий висновок: створений арабами (пророком Мухаммедом) на рубежі VI-VII ст. іслам також у кінцевому рахунку є наслідком і підсумком транзитної торгівлі і все, з нею повязаного, включаючи розповсюдження вздовж торговельних шляхів різного роду ідей та інших культурних цінностей та досягнень. Транзитна торгівля дала вагомий поштовх розвитку арабів і підготувала умови для виникнення ісламу, а іслам у формі войовничого релігійно-цивілізаційного імпульсу перетворив весь Близький Схід, в деякому розумінні всю ойкумени.

Тут важливо зробити застереження. Транзитна торгівля сприяла всього процесу не тільки і не стільки безпосередньо, тобто як саме по собі важливе в житті народів явище, але також і опосередковано, через певний народ, через арабів, перш за все через арабських кочівників, що були найбільш динамічною та енергійною частиною арабської етнічної спільності. І це впритул зіштовхує нас з непростою проблемою кочівників.

Кочівники, як і транзитна торгівля, існували задовго до середньовіччя. Вже на рубежі II-I тисячоліття до н. е.. вони були добре відомі сусіднім землеробським країнам, як люди, які жили особливим, відмінним від землеробського способом життя і вели своє специфічне тваринницьке господарство. Спеціальне вивчення кочових племен показало, що в умовах ізольованого від землеробства господарства, навіть при збереженні спорадичних контактів з хліборобами, в першу чергу торговельних, кочівники в своєму розвитку не просуваються далі протодержавне структур, племінних протогосударств, - та й ці останні слід вважати результатом не раз згадуваного вже процесу трібалізаціі під впливом знову ж таки контактів з сусідніми державами. Це загалом стосується всіх кочівників і може бути продемонстровано на прикладі і бедуїнів Аравії, і кочівників Великої євразійського степу, і тим більше кочових племен африканської савани. Інша річ, коли якесь племя кочівників виявляється поблизу від потужного і постійного джерела цивілізуючий впливу і з якоїсь причини починає активно контактувати з цим джерелом.

Тут може бути кілька близьких один до одного варіантів. Перший (кіданьскій) - коли сильне кочове племя складається на околицях могутньої імперії, багато чого в неї запозичує, але при цьому прагне зберегти свою самобутність. Другий (тюркський) - коли войовничі кочівники рішуче змінюють місця свого проживання, а потім звичний спосіб життя, втручаючись у зону існування хліборобів і підпорядковуючи собі їх. Третій (монгольський), свого роду компромісний, - коли під зовнішнім впливом створюється сильне войовниче держава, яка вторгається в зону існування хліборобів, підпорядковуючи собі одну їх держава за іншим, але намагаючись при цьому хоч скільки-небудь зберегти свою самобутність. В остаточному підсумку всі три варіанти приводять до одного і того ж результату, зміст якого до межі простий і очевидний: залишаючи звичні місця свого проживання і вступаючи у тісний контакт з хліборобами, тим більше стаючи правителями завойованих землеробських країн, кочівники злазять з коней і перестають бути кочівниками, принаймні в особі своїх нащадків.

Сказане означає, що кочівники залишаються кочівниками, поки й оскільки вони живуть в звичних своїх кочівях. Пішовши звідти і втручаючись у зону перебування хліборобів, вони зникають з лиця землі як кочівники. Тому, говорячи про кочівників, ми маємо право оперувати тими, хто залишається в кочівях. Що характерно для них? Динамічність і те, що вище вже було названо пасіонарності. Я б сказав навіть точніше: саме кочівники насамперед відрізняються тим, що іменується пасіонарності, як то було продемонстровано арабами, тюрками і монголами, навіть африканськими кочовими племенами, не згадуючи вже про Великого переселення народів на рубежі стародавності і середньовіччя.

Пасіонарність - це певний заряд життєвої енергії, здатність до зміни, до сприйняття нового. Нового аж ніяк не в сенсі генеральної структури відносин, а насамперед у сенсі оновлення образу життя, особливо в кризовій, критичною для нього ситуації. Внісши свій заряд, араби під зеленим прапором ісламу вдихнули нові життєві сили в стародавні близькосхідні цивілізації - цей феномен у якомусь сенсі можна було б назвати Відродженням. Тюрки виконали майже те ж саме з одряхліле арабо-ісламською цивілізацією через півтисячоліття. Менш за все сказане відноситься до монголів: вся життєва енергія монгольського етносу була віддана жорстокому руйнування створеного іншими, так що тут можна було б говорити лише про повернення до минулого, до доцівілізаціонному минулого ... Але навіть монголи, кардинально змінивши зовнішність та долі багатьох народів, зіграли чималу роль у відновленні світу. Словом, факт залишається фактом: кочівники пасіонарні, тобто активні і сповнені життєвої енергії, яка здатна проявлятися від випадку до випадку і чиє прояв скрізь, включаючи і Африку, знаходило своє вираження у підпорядкуванні землеробів кочівникам. Не дивно, що щонайменше частина цієї енергії була успішно використана тієї самої транзитною торгівлею, послуги якої були необхідні і хліборобам, і кочівникам. Словом, вихід на передній план феноменів транзитної торгівлі та кочівників - це один із значущих моментів середньовічної історії Сходу.

понятие материального и идеального