козацько-селянські повстання

Французький Індокитай

Проникнення французького впливу в країни Індокитаю почалося ще у XVII ст. з появою в цих країнах перші католицьких місіонерів-французів. Число католицьких місій на чолі з французькими священиками і єпископами збільшилося у XVIII ст., Причому в цей час тут активно діяло і чимала кількість французьких торговців. Політична криза, повязана з повстанням тейшонов наприкінці XVIII ст., Послужив приводом для посилення втручання французів у справи Вєтнаму: призначений ще в 1774 р. офіційним представником Франції в ранзі вікарія єпископ Піньо де Беен прийняв живу участь в негаразди поваленого з трону Нгуен Аня і , апелювати по допомогу до Людовика XVI, зумів домогтися організації військової експедиції в Індокитай. Хоча по ряду причин, включаючи і розгорталась у Франції революцію, експедиція 1790 виявилася нечисленної, обчислюється лише кількома десятками добровольців, вона відіграла значну роль у наданні Нгуен Аню військовій та військово-інженерної допомоги, що й допомогло йому в кінцевому підсумку здолати тейшонов.

Династія Нгуєнів (1802-1945) в першій половині XIX ст. досягла значних успіхів. Було відновлено зруйноване повстанням господарство, укріплена система адміністративної влади, створені боєздатна армія, флот, відбудовано фортеці. Розвиток ремесла і торгівлі забезпечувало приплив доходів, який регулювався удосконаленою системою податків. Було приділено увагу земельних відносин та складено земельний кадастр. Знову досягло розквіту конфуціанське освіта зі здачею конкурсних екзаменів на право отримання вищих посад в системі адміністрації. Було видано збірник адміністративно-правових регламентів у формі офіційного кодексу. Все це супроводжувалося збереженням активних звязків Вєтнаму з Францією, яка цікавилася їм як важливим ринком збуту і опорною базою в Південно-Східній Азії - базою тем більш важливою і необхідною, що на початку XIX ст. у французів не було інших в цьому районі світу.

Памятаючи про допомогу єпископа Піньо і його добровольців, перші правителі династії Нгуєнів доброзичливо ставилися до прагнення Франції встановити міцні контакти з Вєтнамом, при всьому тому, що вони не будували ніяких ілюзій у звязку з можливими наслідками цих контактів, особливо в середині XIX ст., Коли не лише Індія та Індонезія вже давно були колоніями, а й Китай виявився насильно відкритим для колоніальної експансії. Міцні звязки з Францією сприяли економічному розвитку Вєтнаму, а католицизм пускав до цій країні все більш глибоке коріння, особливо на Півдні, де вплив конфуціанської цивілізації було менш відчутним, ніж на півночі.

У 1858 р., використовуючи як привід необхідність захистити переслідуються католицьких місіонерів у Вєтнамі, французи ввели військову ескадру до бухти Дананг, а в 1859 р. був захоплений Сайгон. Окупація країни викликала енергійний опір, під час якого французи були змушені залишити Дананг і сконцентрувати свої сили на півдні, в Кохінхіні (Намбо). Договір 1862 закріпив окупацію французами західній частині Кохінхіни, а в 1867 р. була анексована і решта її частину. Весь південь Вєтнаму з цього часу опинився під управлінням французької колоніальної адміністрації, що було визнано офіційно франко-вєтнамським договором 1874

Анексія дружніми в недавньому минулому французами південній частині країни була дуже болісно сприйнята у Вєтнамі. Чиновники уряду відмовилися від співпраці з окупантами і поїхали на північ, надавши французам обходитися небагатьма слабо підготовленими місцевими дрібними службовцями, нерідко відверто продажними авантюристами з числа ледь знайомих з французькою мовою випускників католицьких місіонерських шкіл. На півдні було розгорнуто навіть партизанський рух, який, втім, великого розмаху не отримало. Що стосується захопили Кохінхіну французів, то вони стали швидко налагоджувати тут товарне виробництво рису, для чого, у «астності, в болотах численні канали були прокладені. Одночасно були збільшені податки і введені нові - на спирт, опіум і азартні ігри, відтепер легалізовані владою. Всі ці та ряд інших аналогічних заходів виявилися економічно ефективними і сприяли залученню до окупованого і колонізованих Південний Вєтнам торгового і банківського капіталу з Франції.

В ході другого франко-вєтнамської війни 1883-1884 рр.. французькі війська зайняли ключові військові позиції в країні і змусили її правителів визнати протекторат Франції над всім Вєтнамом, чому в чималому ступені сприяли смерть у 1883 р. імператора Ти Дика і що почалися в звязку з цим дінастійние чвари і політичні чвари. Колонізатори протекторат розділили на дві частини, північну (Тонкий або Бакбо) і центральну (Ганні, Чунгбо), поставивши на чолі їх і перетвореної на колонію Кохінхіни своїх резидентів-губернаторів.

Закріплення французької колоніальної адміністрації у Вєтнамі стало поштовхом для посилення французького тиску на сусідні з Вєтнамом Камбоджі та Лаосу. Камбоджа в середині XIX ст. опинилася під владою умілого й здатного короля Анг Дуонг, який провів у цій досить відсталою і політично слабкою країні ряд важливих реформ, спрямованих на зміцнення центральної влади, впорядкування податків, поліпшення становища селян і включали в себе будівництво доріг, налагодження фінансів, публікацію кодексу адміністративних регламентів . Прагнучи позбутися від гнітючого тиску на Камбоджу з боку сильної Сіаму, король вирішив вдатися до допомоги французів і став шукати союзу з закріпитися у Вєтнамі Францією. Однак, використовуючи це прагнення до зближення, французька колоніальна адміністрація вже в 1863 р. навязала наступнику Анг Дуонг свій протекторат, формальним приводом для якого були васальні звязку Камбоджі з Вєтнамом (як його правонаступника Франція вважала можливим виступати після анексії Кохінхіни, що межувала з Камбоджею) . Почалося енергійне проникнення французів до Камбоджі, втручання резидента в політичні звязки країни з її сусідами в першу чергу з Сіам. Справа завершилося фактичним перетворенням Камбоджі у французьку колонію (1884).

Проникнення французів до Камбоджі було сигналом для руху їх також і в бік Лаосу. Французький консул зявився в Луангпрабанге в 1886 р., а в 1893 р. Лаос став французьким протекторатом. Всі території на схід від річки Меконг стали сферою політичної панування Франції, яка створила Індокитайської союз (колонія Кохінхіні і чотири протекторату - Ганні, Тонкий, Камбоджа і Лаосу) на чолі з генерал-губернатором. На цьому колонізація французами Індокитаю була завершена. Постало питання про освоєння колонії.

Слід зауважити, що пять частин, на які був поділений французький Індокитай, були вельми нерівноцінними. Найбільш відсталими і важкодоступними для господарського освоєння були Камбоджа і Лаос, а у найбільш вигідному становищі опинилася Кохінхіні, яка стала не лише рисової житницею, але й місцем розведення гевеї й експорту каучуку, що приносило чималі доходи. Було введено монополії на опіум, сіль і алкоголь, що теж незабаром стало приносити колоніальної казні багатомільйонні прибутки. Почалося будівництво доріг, включаючи зєднала південь і північ Вєтнаму залізничну магістраль, розширювалися видобуток вугілля і експорт його, створювалися плантації кави та чаю; На рубежі XIX-XX ст. у промисловість французького Індокитаю, в основному Вєтнаму, французькі підприємці вже вкладали чималі гроші, які приносили величезні відсотки, чому сприяли покровительствовавшие французькому капіталу тарифи. Багато уваги було приділено гірничодобувним промислів в Камбоджі і Лаосі, а також плантаційне і дорожнього будівництва в цих протекторатах.

Безцеремонне вторгнення колонізаторів в країни стародавньої культури не могло не викликати їх опору, яка прийняла найбільш виразні і сильні форми у Вєтнамі. Перш за все це був рух на захист імператора, «кан вионг», пік якої припав на кінець XIX ст. Суть його зводилася до підтримки правлячим апаратом країни та широкими колами населення гідності зігнутих Він випростовує і приниженого колонізаторами правителя. Пішов у віддалених і важкодоступних район Вєтнаму і укрившійся з родиною в спеціально відбудованій для цього фортеці імператор Хам НДІ почав наприкінці 80-х років свого роду кампанію відкритої непокори, супроводжувалася партизанськими бойовими виступами. Захоплений в 1888 р., Хам НДІ був виселений в Алжир, але виступи не припинялися ще близько десятиліття, поки угода 1897 не визнала за керівником руху, генералом Тхам Де, права на автономне управління створеним ним звільненим районом. На рубежі XIX-XX ст. армія Де Тхам стала серйозною підтримкою народжувався під Вєтнамі руху за національне визволення на чолі з такими його визнаними ідеологами з числа вже сформувалася нової інтелігенції, як Фан Тяу Бій, який у 1904 р. очолив створений ним Суспільство оновлення Вєтнаму, реорганізоване в 1912 р. в Товариство відродження Вєтнаму.

Якщо рух, очолюване в перші десятиліття XX ст. Фан Бій Тяу, була досить радикальним і ставило за мету насильницьке повалення влади колонізаторів і відновлення незалежності країни на чолі з-полумонархом полупрезідентом (з таємно вивезеного до Японії принца Кионг Де готувався такого роду керівник), то інше впливовий напрям у національноосвободітельном русі тих років було представлено Фан Тю Чінем, робимо акцент на освіту народу, на прогрес науки та ознайомлення вєтнамської молодої інтелігенції з культурою Європи, для чого активно використовувалися твори європейських мислителів в китайських перекладах (ієрогліфіка була все ще головним елементом освіти у Вєтнамі). Втім, для колонізаторів ця різниця була не дуже суттєвою, так що на рубежі друге десятиліття XX ст. діяльність обох визнаних лідерів була насильно припинена.

Перша світова війна чималий дала поштовх для подальшого розвитку економіки колоніального Індокитаю. Розширювалася плантаційне господарство (каучук, кава, чай), розвивалася гірничодобувна промисловість і швидко збільшувалася чисельність робітників у країні. Зявилася які оперують промисловість, стали виникати перші національні банки. Створена в 1923 р. Констітуціоналістская партія почала енергійну боротьбу за реформу колоніальних порядків і за надання країні статусу домініону. Різко збільшилася кількість учнів у Франції емігрантської молоді, переважна більшість якої активно вливалося до лав борців за національне визволення. У 1927 р. сформувалася Національна партія Вєтнаму, вимагала знищення колоніального режиму. Радикальні виступи та вимог представників передових верств вєтнамського суспільства наростала з року в рік.

Світова криза на рубежі 20 - 30-х років ще більше сприяв радикалізації настроїв, особливо в рядах знедолених - безробітних, обезземелення і т. п. У 1930 р. на базі ряду комуністичних розрізнених організацій, включаючи закордонні осередку, що виникли ще в 20-х роках в Парижі, Хо Ши Міном була створена компартія Індокитаю, причому після приходу до влади в Парижі уряду Народного фронту в 1936 р. вона, практично легалізувалися, стала боротися за створення широкого народного фронту у Вєтнамі. Колоніальні влади, хоча і дуже стримано ставилися до гасел Народного фронту, змушені були провести в Індокитаї ряд реформ, включаючи скорочення робочого дня в промисловості, амністію політвязнів, дозвіл легальної діяльності партій, проведення виборів в ряд представницьких організацій (консультативні палати, Рада економічних і фінансових інтересів). На виборах до цих організацій в 1937 р. Демократичний фронт Індокитаю, куди входила і компартія, домігся значних успіхів.

Друга світова війна сильно змінила загальну ситуацію у французькому Індокитаї. Опинившись формально під юрисдикцією уряду Петена в м. Віші, колоніальна адміністрація французького Індокитаю не тільки пішла на угоду з частково окупували Індокитай японцями, але й активно співпрацювала з ними. Під тиском Японії частину французьких колоній в Камбоджі і Лаосі була відступлена прояпонскі налаштованому Сіаму. Вся економіка колонії була поставлена на службу інтересам Японії. Не дивно, що подібна ситуація? активно сприяла наростання невдоволення і в результаті викликала енергійний опір як у Вєтнамі, так і в Камбоджі і Лаосі.

У Вєтнамі під керівництвом Компартії була створена бойова організація єдиного фронту Вєтмінь, яка створила мережу партизанських загонів і з кожним днем набирала силу. У Камбоджі аналогічну грала роль організація «Вільний кхмер», в Лаосі - «Звільнення Лаосу». Активізація діяльність цих рухів сильно докучала японцям, які в березні 1945 р. ухвалили рішення роззброїти французьку колоніальну армію в Індокитаї і формально проголосити незалежність Вєтнаму, Лаосу та Камбоджі. У Лаосі та Камбоджі цей формальний акт сприяв консолідації сил національного визволення. Коли восени того самого 1945 р. в цих країнах знову зявилися французькі колонізатори, вони змушені були з цим рахуватися. Обом країнам була надана автономія зі значною часткою політичної самостійності, хоча і під верховним наглядом французьких комісарів. Генеральна декларація 1949 визнала де-юре незалежність Лаосу та Камбоджі в рамках Французького Союзу, а цілковиту політичну незалежність обидві ці країни отримали в 1954 р. Багато складніше політичним розвитком країни у Вєтнамі. Акт про незалежність сприяв тимчасової активізації лояльного Японії імператора Бао Дая і його політичного оточення. Однак відразу ж після капітуляції Японії пішла знаменита серпнева революція, в ході якої була проголошена Демократична Республіка Вєтнам на чолі з Хо Ши Міном. Втім, реально ця республіка контролювала лише північ країни; південь її був зайнятий колоніальними військами Франції вже восени 1945 Почалась тривала війна, що завершилася в 1954 р. фактичним угодою про статус-кво, тобто розподілом Вєтнаму на дві частини. Як відомо, в подальшому ця політична ситуація призвела до посилення опору і до партизанської війни на півдні країни, що в кінцевому рахунку сприяло обєднання всього Вєтнаму під владою комуністів.

предмет объект философии