Головна Історія Востока Шиїтський Іран в XIX-XX ст Іран в боротьбі за національну незалежність
перебудова в україні коротко

Іран в боротьбі за національну незалежність

Поразка революції та відновлення імперських позицій Росії і Англії в країні зіграло чималу роль у переорієнтації зовнішньополітичних симпатій іранців. Як і в Туреччині, в Ірані напередодні світової війни активно і досить успішно діяла німецька агентура, а офіційна східна політика кайзерівської Німеччини не втомлювалася нагадувати про свої симпатії до світу ісламу і навіть про якусь спорідненість німецьких нащадків аріїв з іранськими. Якщо взяти до уваги, що Німеччина була чи не єдиною з великих держав, майже не мала колоній і помітних сфер впливу, і що в неї не було скільки-небудь істотних економічних позицій та інтересів в самому Ірані, то неважко зробити висновок, що насіння її пропаганди мали чималі шанси дати гарні сходи. Саме це і сталося на початку світової війни.

Окупація Ірану з перших днів війни англо-індійськими військами на півдні країни (під приводом охорони стратегічно важливого району Перської затоки і перекачує іранську нафту в Середземноморї нафтопроводу), а також успішні дії російських військ проти Туреччини на півночі привели в березні 1915 р. до чергового англо -російської угоди про розподіл Ірану на сфери впливу, що послужило різким поштовхом для піднесення в країні національного руху. З одного боку, це була безперервна протягом ряду років серія народних повстань, особливо в окраїнних районах країни, з іншого - ряд рішучих виступів політичних верхів, очолюваних депутатами 3-го меджлісу, в якому основною силою були члени Демократичної партії Ірану. Уряд іранських демократів вже з початку 1915 р. було відверто германофільскім, а окупація восени того ж року російськими військами Тегерана, а потім і Кума, куди на час перебралося уряд, призвела до формування національного кабінету в Керманшахе, що став в 1916 р. зоною окупації Туреччини . І хоча паралельно в Тегерані був сформований кабінет міністрів з тих, хто погоджувався співпрацювати з Росією і Англією, цілком очевидно, що німецько-турецька орієнтація була в ті роки переважаючою, що, зокрема, проявлялося в позиціях керівників раз у раз спалахували в різних провінціях народних повстань, які отримували допомогу саме з ворожих російським і англійцям джерел.

Революція в лютому 1917 р. в Росії призвела до помітного ослаблення її позицій і відповідного посилення англійців. Висновок тільки з Ірану російських військ радянським урядом у березні 1918 р. сприяв встановленню англійського контролю над усім Іраном та укладення кабального англо-іранської угоди в серпні 1919 р., за умовами якого Іран, як ніколи раніше, виявився близький до статусу англійської протекторату (англійська контроль над іранською армією, фінансами, нафтою і внутрішньою політикою). Втім, угода 1919 р., як і поділ країни на сфери впливу в 1915 р., лише підлив масла у вогонь продовжував вирувати національних повстань в Ірані. У деяких з повсталих районів, як, наприклад, в Гіляне, де влада потрапила в руки дуже радикально налаштованих і ідейно орієнтувалися на революційні події в сусідньому Закавказзі дженгелійцев (дженгель - важкопрохідний ліс), виникали навіть тимчасові уряду. Головним же підсумком розвитку подій в Ірані в роки світової війни опинився переворот 21 лютого 1921, в результаті якого на гребені визвольного руху за підтримки англійців, вже не бачили іншої можливості виправити становище в країні, до влади прийшов новий сильний уряд, центральну роль у якому став грати керував переворотом глава перських козачих частин Реза-хан.

Що став військовим міністром Реза-хан жорсткою рукою придушив вже затухаючі вогнища повстань і приступив до реорганізації армії: в кожному з шести створених ним в країні військових округів був сформований на основі козацьких та інших урядових формувань по одній добре організованою дивізії, строго підпорядковувалася міністру в Тегерані. Незважаючи на вимушену орієнтацію на англійців, новий уряд і сам Реза-хан не тільки враховували антіанглійскіе настрою, але й прагнули за цей рахунок послабити позиції Англії в Ірані і тим посилити власні. Одним із шляхів до досягнення цієї мети зявилася угода з Радянською Росією: за умовами російсько-іранського договору 1921 р. в Ірані більше не повинні були знаходитися іноземні війська, проте радянська сторона звела наклеп за собою право втручання з метою забезпечення безпеки своєї країни в тих випадках, коли ця безпека опиниться під реальною загрозою.

Зробивши ставку на національну консолідацію країни під своєю владою, Реза-хан, що залишався незмінним всемогутнім військовим міністром за будь-яких переміщеннях в кабінеті, незабаром вирішив сам вийти на арену політичних подій. Спочатку він підтримав був рух з вимогою встановлення в країні республіки, розраховуючи в якості президента - на зразок того, як це зробив Кемаль в Туреччині, - замінити згасаючий рід слабнучих каджарскіх шахів. Але, на відміну від Туреччини, ідея республіканізму була вороже зустрінута як вищим шиїтським духовенством, вплив якого в країні було величезним, так і непідготовлених до неї відсталим селянством країни, охоче піднімає на захист національних інтересів проти англійців і їх ставлеників, але залишався дуже далеким, своїй масі від політичного радикалізму. Резахан був змушений враховувати це. У лютому 1925 р. він змусив меджліс проголосити себе верховним головнокомандуючим, змістивши тим самим з цього формального поста Ахмед-шаха, якому довелося виїхати за кордон. Потім, спираючись на створену ним і його підтримувала партію «Таджеддод», Реза-хан змусив 5-й меджліс погодитися на скинення династії Каджар і скликання Установчих зборів, яке повинно було вирішити долю країни. У підсумку скликане в грудні 1925 р. Установчі збори проголосили Реза-хана новим шахом нової династії Пехлеві.

Сильний і енергійний новий правитель Ірану зробив перш за все ряд важливих реформ, яких гостро потребувала відстала і все більше відставала, потрапляла в залежність від інших держав країна. Як і Ататюрк, Реза-шах прагнув швидко подолати це відставання, для чого він провів ряд законів, повязаних із земельними відносинами, фінансами, судовою системою. У країні прискореними темпами будувалися - в основному державою і за рахунок скарбниці - нові промислові підприємства, залізниці. Прагнучи обмежити вплив англійців, Реза-шах охоче приймав економічну допомогу Німеччини. Був створений Національний банк Ірану (1928), введена державна монополія зовнішньої торгівлі (1931) і навіть поставлено питання про перегляд умов договору з Англо-іранської нафтової компанією і про деяке обмеження інших економічних пільг і привілеїв англійців в Ірані. В країні були проведені важливі реформи, покликані сприяти розвитку освіти та культури: засновані світські школи і прийнятий закон про обовязкову початкову освіту; відкриті численні середні навчальні заклади та вузи, включаючи Тегеранський університет (1934), гце навчання було платним. Слідом за реформами Ататюрка в Ірані були проведені аналогічні реформи, які наказують перехід на європейську форму одягу, що супроводжувалося, як і в Туреччині, скасуванням традиційних титулів і звань і введенням прізвищ.

Результати всіх цих реформ не забарилися позначитися. Промисловий розвиток країни призвело до появи певного прошарку міського промислового пролетаріату. У селі посилилися товарні звязку і зявилася чимала кількість землевласників, повязаних з ринком. Сформувалася прошарок освіченої інтелігенції, що сприяло демократизації політичного життя країни, при всьому тому що вплив шиїтського духівництва, як і відчайдушний опір його реформам, залишалися досить значними, а часом навіть посилювалися. Що стосується сфери зовнішньої політики, то тут Реза-шах слідував вже усталеною традицією - орієнтації на ті сили, що могли протистояти англійцям, економічне засилля яких у країні було ще надзвичайно відчутним. Такою силою в 30-х роках була фашистська Німеччина. А так як ірано-німецькі звязку та політичні контакти мали вже свою історію, то не дивно, що зростання значення фашистської Німеччини в міжнародних справах напередодні другої світової війни мав одним зі своїх результатів посилення німецьких позицій в Ірані. На рубежі 30-40-х років справа дійшла до того, що Німеччина вже розглядала Іран як цілком реальний військовий плацдарм на випадок військових дій на Середньому Сході.

Вторгнення Німеччини в СРСР різко змінило зовнішньополітичну ситуацію в Ірані і поблизу нього. У серпні 1941 р. СРСР, спираючись на відповідний пункт радянсько-іранського договору 1921 р., ввів свої війська в Північний Іран. Одночасно англійці окупували іранський південь. Всі зовнішньополітичні розрахунки Резащаха виявилися перекресленими, а сам він у вересні того ж 1941 р. був змушений зректися престолу на користь свого сина Мухаммеда Реза. Мухаммед Реза в січні 1942 р. підписав новий договір з СРСР і Великобританією, за умовами якого територія Ірану на час війни надавалася в розпорядження союзників (через цю територію в роки війни йшла чимала частка військових поставок, в тому числі і в СРСР).

Слід зауважити, що введення радянських військ у Північний Іран сприяло, природно, посиленню в цих районах країни позицій радикалів і революціонерів. У жовтні 1941 р. була створена Народна партія Ірану (Туде), яка виконувала функції компартії. Ця партія стала вести активну роботу; в 1944 р. вона налічувала вже 25 тис. членів, видавала чимало газет та інших друкованих публікацій. Втім, одночасно з Туде посилили свою роботу і які протистояли їй політичні партії та групи, в тому числі і орієнтувалися на духівництво шиїтів, які виступали взагалі проти будь-яких реформ, проти європеїзації, за повернення до норм ісламу. У меджлісі 14-го скликання, що зібралися в 1944 р., більшість належала діячам саме такого роду. У цій обстановці уряд Ірану обрушилося з репресіями на партію Туде, що супроводжувалося різким посиленням антирадянських настроїв.

Події розгорталися доволі драматично. Центром опору натиску з боку тегеранського уряду став іранський Азербайджан, де впевнені політичні позиції мала Туде. Гнучке лавірування уряду дозволило йому, повільно, але неухильно підсилюючи натиск на азербайджанське провінційне уряд, спочатку спровокувати його на виступ проти центральної влади, а потім придушити цей виступ. Наприкінці 1946 Азербайджан був зайнятий військами тегеранського уряду, а скликаний в 1947 р. 15-й меджліс був ще більш реакційним, ніж його попередник.

Врегулювання гострих внутрішніх проблем мало своїм безпосереднім результатом більшу увагу до проблем міжнародним, і зокрема до завжди болісно сприймається в Ірані питання, повязаного із залежністю країни від держав. Намагаючись, як і раніше лавірувати змагалися між державами (як це було спочатку по відношенню до Англії та Росії, пізніше - до союзників і Німеччини), шахського уряд наприкінці 40-х років стало схилятися в бік США. І хоча фінансова місія американця Мільспо - як то було колись з Шустером - швидко була змушена через англійських інтриг припинити свою діяльність, новий етап співпраці з США було розпочато у звязку з реалізацією так званого «четвертого пункту» доктрини Трумена, що передбачав американську допомогу слаборозвиненим країнам. Проте, незважаючи на допомогу, економічний стан країни на рубежі 40-50-х років ставало все гірше. Це погіршення відбувалося на тлі розпочатої в сусідніх з Іраном країнах (Індія, Пакистан) деколонізації, повязаної з доглядом англійських колонізаторів. Не дивно, що в цих умовах національні почуття іранців знаходили своє найбільш повне вираження в обуренні умовами експлуатації багатств країни англійцями. Знову на порядок денний постало питання про взаємини Ірану з Англоіранской нафтовою компанією, щороку вивозити з країни мільярдні багатства і виплачує за це Ірану лише незначну частину свого доходу.

У березні 1951 іранський меджліс прийняв закон про націоналізацію нафтової промисловості Ірану, а в квітні того ж року уряд очолив М. Мосаддик, енергійно взялися за проведення цього закону в життя. Всі нафтопромисли і нафтопереробні заводи Ірану були взяті під контроль уряду, стали управлятися призначеними ним представниками. Незважаючи на спроби втручання ззовні (аж до Ради Безпеки ООН і Міжнародного суду в Гаазі), закон про націоналізацію був доведений до кінця, включаючи вигнання з Ірану працювали в Англо-іранської компанії англійських фахівців і що послідувала потім у жовтні 1952 р. розрив дипломатичних відносин з Англією. Однак розмах очоленого Мосаддиком руху і швидке зростання його особистої популярності, обсяг зосередженої в його руках влади налякали шаха і його оточення. Цим скористалися ворожі Мосаддику верстви правлячої верхівки Ірану, і в результаті державного перевороту в серпні 1953 кабінет Мосаддика був скинутий, а новий уряд Захеді не тільки відновило наприкінці 1953 р. дипломатичні відносини з Англією, але і погодився на створення Міжнародного консорціуму для управління нафтовим господарством країни (40% акцій консорціуму отримала все та ж Англо-іранська компанія). Створення консорціуму було заходом, значною мірою вимушеною: в країні не було достатньої кількості власних фахівців, необхідного для успішної експлуатації нафтопромислів в нарощування нафтовидобутку. Крім того, консорціум відіграв певну позитивну роль у справі подальшого промислового розвитку Ірану, сприяючи залученню в країну капіталів з багатьох країн.

понятие природы в философии