Головна Історія Востока Китай, Вєтнам, Північна Корея Сучасний Китай: прорахунки і досягнення
західноукраїнські землі у складі австрійської імперії в другій половині 19 ст

Сучасний Китай: прорахунки і досягнення

Що стосується Китаю, то ця країна після перших кількох років відновлення її економіки і проведення необхідних реформ у 50-ті роки нашого століття (тут зіграла величезну роль допомогу СРСР, хоча ця ж допомогу і привела до впровадження в структуру Китаю жорсткої сталінської моделі з усіма її органічними суперечностями і вадами) стала ареною ризикованих експериментів Мао Цзе-дуна. Першим з них незабаром після XX зїзду КПРС було так званий «великий стрибок», в ході якого Мао прагнув протиставити новим курсом КПРС власну політичну лінію. Суть її зводилася до прагнення випередити час і обігнати Радянський Союз у справі будівництва нового життя. Не маючи можливості за короткий термін створити у країні розвинену економічну базу, Мао вирішив знехтувати цим і звести стрибок в майбутнє до реформи людських взаємин, до стимулювання трудового ентузіазму в умовах егалітарного побуту, казармених форм існування і при крайній мірі офіційної індоктринацію.

Результати не забарилися позначитися. Уже наприкінці 1958 р. і ще більше в 1959 р. країна стала відчувати голод. Трудова активність позбавлених землі і всякої власності селян знизилася, перш дбайливо зберігалися на рік припаси були безтурботно спожито в рамках народних комун за спільними трапезами. Виробництво було в сильному ступені дезорганізовані, причому не тільки в селі, а й у місті. У відповідь на критику експерименту з боку ряду партійних лідерів, зокрема Пен Де-хуая, Мао обрушився на партію з усією глибиною свого став вже харизматичним авторитету. Спочатку це не призвело до помітних результатів, а взяла в свої руки управління країною партія і, зокрема, такі її діячі, як Лю Шао-ци, зуміли дещо виправити становище на рубежі 60-х років. Але конфлікт між Мао і протистояти його експериментів партійними лідерами не припинявся і в остаточному підсумку привів до нового грандіозного експерименту - до «культурної революції», під знаком якої пройшло ціле десятиліття - останнє десятиліття життя Мао (1966-1976). Зміст цього соціального експерименту зводився до прагнення Мао порахуватися з перешкодила йому й поставила під сумнів його дії партією, що й призвело до погромів партійних органів, апарату влади і всієї інтелігенції країни загонами червоногвардійців-хунвейбинів. Хунвейбині свято вірили в обожненого ними вождя і віддано виконували його вказівки, які зводилися в кінцевому рахунку до головного: «Відкрити вогонь по штабах!»

Культурна революція дорого обійшлася країні і довела економіку КНР до передкризового стану. Не дивно, що після смерті Мао постало питання щодо подальшого шляху розвитку. Експерименти Мао виразно продемонстрували, що жорстка (сталінська в своє основі) модель соціалістичного будівництва не дає бажаних наслідків. Навпаки, вона виявляється деструктивною. Її установки вимикають творчу енергію незацікавлених в плодах своєї праці працівників і принижують значимість знань, досвіду, високої творчої кваліфікації, сконцентрованих в головах освічених верств населення. Перед наступниками Мао в 1976-1977 рр.. на повний зріст постала гостра життєва проблема: як створеного експериментами вийти з глухого кута, відновити зацікавленість працівника в плодах своєї праці і звернути його творчу енергію на благо країни і народу? Вихід було знайдено на шляхах рішучої перебудови всієї створеної Мао структури суспільних відносин. Як конкретно це виглядало?

Сьогоднішнє більш ніж мільярдне населення країни виразно ділить на свою історію два різних етапи - до третього пленуму і після нього. Третій пленум (грудень 1978 р.) був тією межею, за якою залишилися експерименти Мао, а з ними і вся жорстка сталінська модель існування. Реформи, санкціоновані цим пленумом ЦК КПК, поклали початок принципово нових форм буття і всій системі суспільних відносин у величезній країні, змученої десятиліттями безперервних війн, революцій і експериментів. Суть цих реформ до подиву проста, навіть банальна: був відкритий шлях до повернення зацікавленості трудівника в плодах своєї праці, для чого були ліквідовані комуни (китайські колгоспи), а земля віддана селянам. У країні виникли тисячі, десятки тисяч ринків, торгівля була офіційно легалізована. Що ж до міста і промисловості, то тут були сильно обмежені роль державного плану і централізованого регулювання, створені можливості для розвитку кооперативно-колективного та індивідуального секторів ділової активності та змінена вся система адміністративних звязків, фінансування, оптового продажу і т. п. Директорам державних підприємств надавалися небачено широкі права і можливості, включаючи право організації на свій страх і ризик додаткових виробництв і вільного продажу позапланової продукції, навіть з самостійним виходом на зовнішній ринок, право вільного визначення цін на надплановий продукцію, право випуску акцій і вільних позик з метою розширення надпланового виробництва і т. д.

Реформи були радикальними і здійснювалися швидко і рішуче, для чого перші три роки (1979-1981) були оголошені роками реконструкції, а планові завдання на ці роки були зняті або переглянуті. Були різко зменшені асигнування на військові потреби, а потім помітно скорочена армія, не кажучи вже про те, що армійським частинам і військової промисловості було поставлено в обовязок всіляко сприяти перебудові економіки країни. Були суттєво обмежені права і повноваження адміністративних органів, включаючи і партійні комітети. Дещо пізніше було приділено увагу проблемам демократизації життя суспільства, необхідним для цього змін у системі права, у звичній для однопартійний структур виборчої процедури.

Результати реформ виявилися настільки швидко, що це здивувало весь світ. Різко зросло виробництво продовольства: до 1984 р. країна вийшла на рівень 400 млн. т зерна на рік, що цілком достатньо для забезпечення її гігантського населення необхідним мінімумом харчування. Активність працьовитого китайського селянства призвела до різкого підвищення його добробуту: за роки після реформи середній життєвий стандарт виріс (якщо враховувати дохід на душу) у два-три рази. І хоча неминуча в умовах різкого зростання ринкового господарства інфляція зїла частину цього виграшу, значна частка його все ж таки залишилася і продовжує зростати. Щось подібне, хоча і більш уповільненими темпами, відбувається й у китайському місті, де бурхливий розвиток приватного і колективного - приватизованого - секторів господарства радикально змінило спосіб життя людей, особливо в сфері обслуговування.

Відповідно сильно видозмінився і весь загальний стандарт існування. У країні виявилися верстви заможних селян і городян, що працюють на ринок. Промисловість значною мірою теж обернулась лицем до внутрішнього ринку, про що, зокрема, гідетельствует перехід автотракторного та автомобільного виробництва до виготовлення багатьох сотень тисяч дрібних тракторів і грузовичків, що купують у власність, що забезпечують механізацію робіт на полях і регулярне постачання міст виробленої в селі продукцією . Ліквідація громіздких і економічно не зацікавлених в плодах своєї праці численних організацій посередницьких, служб і контор призвела до налагодження прямих звязків між зацікавленими сторонами на ринковій і договірній основі. Змінився і загальний стандарт поведінки людей: відкинувши скуті доктриною принципи життя, вони стали вільніше, у них зявилися особисті смаки, уподобання, що привело до змін в одязі (куди поділася уніформа часів Мао?), Поведінці, способі мислення, в прагненні до основ громадянського суспільства і правової держави.

Звичайно, на шляху реформ були і перешкоди. Пручався звиклий до влади партійний апарат. Давали про себе знати негативні явища, викликані до життя ринковим господарством (зловживання владою, корупція, контрабанда, інфляція, соціальна напруженість у взаєминах між бідними і процвітаючими, особливо на селі, і т. п.). Проте на тлі безперечних успіхів і нечуваних темпів економічного зростання, до 12-18% на рік, а то й вище, всі ці негативні явища залишалися лише прикрими витратами розвитку, що й визнавалося офіційно на чергових партійних зїздах або сесіях китайського парламенту. Зїзди і сесії повністю і беззастережно підтримували взятий Ден Сяо-піном і багато в чому успішно здійснений завдяки його керівництву курс на реформу. Ідеологічно цей курс був обгрунтований офіційним визнанням того безперечного факту, що Китай являє собою відсталу країну, що розвивається і що говорити про серйозне будівництво соціалізму в такому суспільстві ще рано. Поки Китай знаходиться на початковому етапі будівництва соціалізму причому соціалізму китайського типу. Вважалося, що саме цьому відповідає обрана країною тепер модель розвитку зі значним включенням елементів ринкового господарства і навіть частнопредпрінімательской діяльності, не кажучи вже про досить істотної ролі приватизованого сектора, що працює перш за все на вільний ринок, що функціонує на конкурентній основі.

До кінця 80-х років реформи в Китаї привели країну до примітним досягненням. Ці досягнення вимірюються не стільки мільйонами тонн штук або тієї чи іншої продукції, скільки принципово новим способом життя людей, їх розкутістю і спрямованістю вперед, бажанням докласти свої зусилля заради спільної і зримою для всіх користі, заради зміцнення швидко розвивається, Китаю, заради майбутнього країни, нарешті звільнилася від дурману тотальної індокрінаціі і впевнено йде на краще. Все це проявилося і в рівні життя людей, і в їх внутрішньої впевненості в собі, і в їхньому ставленні до праці. При цьому те краще, що вийшла в Китаї на передній план, багато в чому спиралося на пожвавішавши традиції, включаючи тисячоліттями виховану культуру праці - праці зацікавленого, сплаченого, що приносить користь собі та іншим, в кінцевому рахунку всім. Зіграли свою роль і звичне, виховане конфуціанством ставлення до життя, прагнення до досягнення соціальної гармонії і залежність цього від власних зусиль, від постійного руху вперед і самовдосконалення людини.

Успіхи Китаю в десятиліття реформ були обумовлені багатьма причинами. Чи не зникли, не були знищені експериментами Маонавикі людей до продуктивної праці, хоча для цього Мао доклав чимало зусиль. Позначилися століття і тисячоліття традиції, що проявилося і в тому, як поставився селянин до возвращенвой йому землі. Відіграло свою роль збереглося в 900-миллионном селянстві ставлення до праці. Навіть безжальний розгром супротивників Мао зі штабів, тобто китайської адміністративної бюрократії, відіграв, як це не парадоксально, позитивну роль: було різко ослаблене опір реформам, так що Ден Сяо-піну виявилося порівняно нескладно здолати опір потужного, але наляканого і ізмордованного хунвейбинами загону китайської партійної та адміністративної бюрократії.

Словом, здійснена в Китаї перебудова економіки виявилася не просто вдалим експериментом. Вона стала порятунком для Китаю, чия доля в XX ст. була вкрай драматичною. Однак взяті країною на межі 70 - 80-х років швидкі темпи реформи несподівано привели її керівництво до проблем, з якими впоратися виявилося не так-то легко. Але це були проблеми вже не стільки економічного, скільки соціально-політичного та, як слідство, ідеологічного характеру, і в спробі їх рішення керівництво країни почало на рубежі 80 - 90-х років буксувати, навіть задкувати. У чому ж причини, суть справи?

каков предмет философии