Головна Всесвітня історія Цивілізація Давньої Русі Прабатьківщина словян та їх етногенез
руська правда це

Прабатьківщина словян та їх етногенез

Є декілька версій прабатьківщини словян та їх етногенезу які пропонувалися і пропонуються різними вченими. Та всі вони за основу беруть найдавніший російська письмовий памятник - літопис «Повість временних літ» авторство якої приписують ченця Києво-Печерського монастиря Нестору (початок XII ст.). Нестор міфологічну висуває версію походження словян: нібито рід їх сходить до молодшого сина листопаді-Яфетові, який після поділу земель з братами в спадок Північні та Західні країни. Поступово у розповіді зявляються історичні факти. Нестор поселяє словян у римської провінції Норик, розташованої між верхівями Дунаю і Драви. Звідти, пригнічені волохами (маються на увазі римляни), словяни змушені були переселитися на нові місця на Віслу і Дніпро.

«Дунайської» версії прабатьківщини словян дотримувався російський історик С.М. Соловйов, посилаючись при цьому на давньоримського історика Тацита.

Учень С.М. Соловйова - В.О. історик Ключевський також визнавав «дунайський» версію прабатьківщини словян. Але він вніс до неї свої уточнення; перш, ніж східні словяни з Дунаю потрапили на Дніпро, вони близько 500 років перебували в передгірях Карпат. За Ключевського, тільки з VII ст. східні словяни поступово розселилися на сучасній Російській рівнині.

Частина радянських вчених схилялася до дунайського походженням словян, але більшість дотримувалося тієї версії, що прабатьківщина словян знаходилася набагато північніше. При цьому вони розходилися в думці і про етногенез словян, і про те, де словяни сформувалися в єдину етнічну спільноту - в Середньому Подніпровї і по Припяті або в межиріччі Вісли і Одеру.

Археолог і історик академік Б.А. Рибаков на підставі новітніх археологічних даних спробував поєднати обидві ці версії можливої прабатьківщини словян та їх етногенезу. За його думку, прасловяни займали широку полосу Центральної та Східної Європи: з півночі на південь шириною близько 400 км, а з заходу на схід довжиною близько 1,5 тис. км. Західну її половину з півдня обмежували європейські гори - Судети, Татри, Карпати, а на півночі землі прасловян доходили майже до Балтійського моря. Східну ж половину прасловянської землі обмежувала з півночі річка Припять, а з півдня-верхівя річок Дністра і Південного Бугу і басейн річки Росі, яка впадає в Дніпро.

Б.А. Рибаков вважає за, що словяни належить до найдавніших індо єдності, до якого входять такі племена, як германські, іранські, кельтські, індійські, грецькі та ін Центром первісного індоєвропейського масиву 4-5 тис. років тому були північно-східну частину Балканського півострова і Мала Азія. На рубежі III і II тис. до н.е. у північній частині Європи (від Рейну до Дніпра) розвинулося чабанські господарство, і в пошуках пасовищ чабанські племена в II тис. широко розселилися у Східній Європі. Осіли споріднені індоєвропейські племена поступово утворили великі етнічні масиви. Одним з таких масивів і стали прославяне, заселили територію від Середнього Подніпровя на сході до Одеру на заході, від північних схилів Карпат на півдні до широти річки Припять на півночі.

Інформація про словян (іменувалися сколотами) зявляються вже в V ст. до н.е. у давньогрецького історика Геродота. Інші античні автори - Полібій (III-II ст. До н.е.), Тіт Лівії (I ст. До н.е. - I ст. Н.е.), Страбон (I ст. Н.е.), Тацит (ок. 58 - ок. +117) наводять відомості про словян під назвою венедів (венетів), які жили серед скіфських і сарматських племен десь на Віслі. Більш докладні відомості про словян зявляються у візантійського історика Прокопія Кесарійського (бл. 500 - після 565) і готського історика Йордана (Іорданеса) (VI ст).

Прокопія Кесарійського високо оцінює словян, особливо їх вміння битися в гористих, важкодоступних місцях. Про їх політичному устрої він пише: «Ці племена словян і антів не управляються однією людиною, але здавна живуть народовладдям а тому щодо всіх щасливих і нещасливих обставин у них рішення приймаються спільно».

Іордан вперше описує словян під власними племінними іменами венедів та антів і склавенов, як відбуваються «від одного кореня». За його відомостями, венеди - предки західних словян, що мешкали на південно-заході до Вісли і на південному сході до Дністра. Предки східних словян - анти, «найпотужніші серед словян», за словами Йордану, жили на півдні по узбережжю Чорного моря, в пониззі Дніпра і Дунаю. Взагалі словяни (склався) жили на півночі, в Приладожя та Приозерї.

На той час, коли словяни приєдналися до Великого переселення народів (VI ст.), Країн світу пройшли довгий шлях розвитку: виникали і руйнувалися величезні держави, активні йшли міграційні процеси. У IV ст. розпалася величезна Римська імперія. У Європі з центром в Римі утворилося Західне Римське держава. На території Балкан і Малої Азії виникла нова потужна держава - Східне, з центром у Константинополі, пізніше отримало назву Візантійської імперії (проіснувало до 1453 р.). Воно стало спадкоємцем і спадкоємцем грецької культури, найбільш сильним і економічно розвиненою європейською державою. Воно мало великий вплив на своїх сусідів і торгували з ним племена, в тому числі і словян.

У Західній Європі в VII-V ст. йшло розселення германських племен, які завоювали територію Римської імперії. Тут склалися так звані «варварські» королівства - Франкське, Вестготськоє, Лангобардское та ін

У VI ст. словяни (під назвою словени) включилися у світовий процес міграційний. Розселення словян відбувалося в VI-VIII ст. за трьома основними напрямками: - південь на на Балканський півострів; на захід - у Середнє Подунавя і межиріччі Одеру і Ельби; на схід і північ - по Східно-Європейській рівнині. У той же час відбувалося поділ словян на три галузі: південну, західну і східну. До південних словян відносяться нинішні болгари, серби, хорвати та ін, до західним - поляки, чехи, словаки, мужічане, до східних - росіяни, українці і білоруси.

парные категории диалектики