вигнання нацистів з києва

Господарське життя

Основними господарськими заняттями словян були землеробство, тваринництво, полювання, рибальство, ремесло. Візантійські джерела характеризують словян як людей рослих, світлих, що живуть осіло, тому що вони «будують будинки, носять щити і бються пеши».

Новий рівень розвитку продуктивних сил, перехід до орного, осілого і масового землеробства при складанні відносин особистої, економічної та земельної залежності надав нових виробничих відносин феодальний характер. Поступово підсічна система землеробства замінюється двох - і трипілля, що обумовлює захоплення общинних земель сильними людьми - відбувається процес обояріванія землі.

До Х-XII ст. в Київській Русі складається велике приватне землеволодіння. Формою земельної власності стає феодальна вотчина (отчина, тобто батьківське володіння), не тільки відчужується (з правом купівлі-продажу, дарування), але і передається у спадщину. Вотчина могла бути князівської, боярської, монастирської, церковної. Які проживають на ній селяни не тільки виплачували данину державі, а ставали поземельній залежними від феодала (боярина), виплачуючи йому за користування землею натуральну ренту або відпрацьовуючи панщину. Однак значне число жителів як і раніше складали незалежні від бояр селяни-общинники, які платили данину на користь держави великому князю.

Ключем до розуміння соціально-економічного ладу давньоруської держави може багато в чому служити полюддя - збір данини з усього вільного населення ( «людей»), хронологічно охоплює кінець VIII - першу половину Х в., А локально і до XII ст. Це була фактично найбільш оголена форма панування і підпорядкування, здійснення верховного права на землю, встановлення поняття підданства.

Зібране в колосальних розмірах багатство (продовольство, мед, віск, хутра та ін) не тільки задовольняло потреби князя та його дружини, але і становило досить високу частку давньоруського експорту. До зібраної продукції додавалися раби, челядь з полонених або потрапили у важку кабалу людей, які знаходили попит на міжнародних ринках. Грандіозні, добре що охороняються військово-торгові експедиції, що припадають на літній час, доставляли експортну частину полюддя по Чорному морю в Болгарію, Візантію, на Каспій; російські сухопутні каравани досягали Багдада на шляху до Індії.

Особливості соціально-економічного ладу Київської Русі знайшли відображення в «Руській Правді» - дійсному зводі давньоруського феодального права. Вражаючи високим рівнем законотворчості, розвиненою для свого часу правовою культурою, цей документ діяв до XV ст. і складався з окремих норм «Закону Руського», «Найдавнішої Правди» або «Правди Ярослава», Додатки до «Правді Ярослава» (положення про збирача судових штрафів тощо), «Правди Ярославичів» ( «Правда Руської Землі», затверджена синами Ярослава Мудрого), Статуту Володимира Мономаха, що включав «Статут про різи» (відсотках), «Статут про закупів» та ін; «Великої Правди».

Основною тенденцією еволюції «Руської Правди» стало поступове розширення правових норм від княжого закону до середовища дружини, визначення штрафів за різні злочини проти особистості, яскравого опису міста до спроб кодифікувати норми що склався до цього часу ранньофеодального права, охоплює кожного жителя держави від княжих дружинників і слуг , феодалів, вільних сільських общинників і городян до холопів, челяді і не володіли власністю й перебували у повному володінні свого пана, фактичних рабів. Ступінь несвободи визначалася економічним становищем селянина: смерди, рядовичі, закупи-хлібороби, з тих чи інших причин потрапили в часткову залежність від феодалів, відпрацьовували значну частину часу на вотчинних землях.

У «Правді Ярославичів» знайшло відображення пристрій вотчини як форми земельної власності та організації виробництва. Її центр становили хороми князя чи боярина, вдома його наближених, стайні, обори. Керував вотчиною огнищанин - княжий дворецький. Княжий підїзної займався збором податків. Роботою селян керували ратайние (орні) і сільські старости. В вотчині, організованої за принципом самозабезпеченості, були ремісники і ремесленніци.

Київська Русь славилася своїми містами. Не випадково іноземці називали її Гардарікою - країною міст. Спочатку це були фортеці, політичні центри. Обростаючи новими посадами, ставали осередком ремісничого виробництва і торгівлі. Ще до утворення Київської Русі міста Київ, Новгород, Білоозеро, Ізборськ, Смоленськ, Любеч, Переяславль, Чернігів та ін склалися на найважливішому водному торговельному шляху «із варяг у греки». У Х-XI ст. створюється нове покоління політичних та торгово-ремісничих центрів: Ладога, Суздаль, Ярославль, Муром та ін

У Київській Русі отримали розвиток понад 60 видів ремесел (плотничьей, гончарне, полотняне, шкіряне, ковальське, зброярня, ювелірне та ін.) Продукція ремісників розходилася іноді на десятки і сотні кілометрів навколо міста та за кордон.

Міста взяли на себе також функції торгівлі та обміну. У найбільших з них (Києві, Новгороді) велася широка і регулярна торгівля на багатих і великих базарах, постійно проживали як іногородні, так і іноземні купці. Особливе значення в господарському житті Київської Русі придбали зовнішні економічні звязки. Російських купців «рузаріев» добре знали за кордоном, надавали їм значні пільги та привілеї: договори 907, 911, 944, 971 рр.. з Візантією та ін Серед пяти найважливіших магістральних торговельних шляхів царгородських-візантійський, Закаспійському-багдадський, болгарська, регінсбургскій і новгородсько-скандинавський найбільше значення спочатку мали перші два.

Цікаво, що внутрішня торгівля на Русі, особливо в XI-X ст., Носила переважно «мінової» характер. Потім поряд з обміном зявляється і грошова форма. Спочатку в якості грошей виступали худоба (шкіряні гроші) і хутра (куни-хутро куниці). «Руська Правда» згадує і металеві гроші. Головною лічильної металевої грошовою одиницею служила гривня кун (злиток срібла продовгуватої форми). Гривня кун поділялась на 20 ногат, 25 кун, 50 різан і т.д. Проіснувавши на давньоруському ринку до XIV ст., Ця грошова одиниця була витіснена рублем. Карбування своєї монети на Русі розпочалася у Х-XI ст. Поряд з нею мали ходіння та іноземні монети.

Політичну та соціально-економічне життя словян давньоруської держави доповнювала і життя духовна.

категории диалектики философия