козацька сич

Арабський халіфат (V - XI ст. Н.е.)

На території Аравійського півострова вже в II тис. до н.е. жили арабські племена, що входили до семітську групу народів. У V-VI ст. н.е. арабські племена переважали на Аравійському півострові. Частина населення цього півострова жила в містах, оазисах, займалася ремеслом і торгівлею. Інша частина кочувала в пустелях і степах, займалася скотарством. Через Аравійський півострів проходили торгові караванні шляху між Месопотамією, Сирією, Єгиптом, Ефіопією, Юдою. Перетин цих шляхів був мекканський оазис поблизу Красного моря. У цьому оазисі жило арабське племя курейш, родоплемінна знати якого, використовуючи географічне положення Мекки, отримувала доходи від транзиту товарів через їх територію.

Крім того Мекка стала релігійним центром Західної Аравії. Тут був розташований стародавній доісламський храм Кааба. За легендою цей храм спорудив біблійний патріарх Авраам (Ібрагім) зі своїм сином Ісмаїлом. Цей храм повязаний з впав на землю священним каменем, якому поклонялися з найдавніших часів, і з культом бога племені курейш Аллага (від араб. Мулах - господар).

У VI ст. н, е. в Аравії у звязку з переміщенням торгівельних шляхів до Ірану падає значення торгівлі. Населення, яке втратило доходи від караванної торгівлі, змушене було шукати джерела існування в землеробстві. Але придатних для сільського господарства земель було мало. Їх треба було завойовувати. Для цього необхідні були сили і, отже, обєднання розпорошених племен, до того ж вклонялися різним богам. Все виразніше визначалась необхідність введення єдинобожжя згуртування і на цій основі арабських племен.

Цю ідею проповідували прихильники секти ханифів, одним з яких був Мухаммед (бл. 570-632 або 633), що став засновником нової релігії для арабів - ісламу. В основі цієї релігії лежать догмати юдаїзму та християнства: віра єдиного в бога та його пророка, страшний суду, загробне заплату, безумовна покірність волі бога (араб. Іслам-покірність). Про юдаїські і християнське коріння ісламу свідчать спільні для цих релігій імена пророків та інших біблійних персонажів: біблійний Авраам (ісламський Ібрахім), Аарон (Харун), Давид (Дауд), Ісаак (Ісхак), Соломон (Сулейман), Ілля (Ільяс), Яків (Йакуб), християнський Ісус (Іса), Марія (Марйам) та ін Іслам має з іудаїзмом загальні звичаї та заборони. Обидві релігії наказують обрізання хлопчиків, забороняють зображати Бога і живих істот, есть свинину, пити вино і т.д.

На першому етапі розвитку новий релігійний світогляд іслам не була підтримана більшістю одноплемінників Мухаммеда, і в першу чергу знаттю, тому що вони побоювалися, що нова релігія приведе до припинення культу Кааби як релігійного центру, і тим самим позбавить їх доходів. У 622 р. Мухаммеду з його прихильниками довелося тікати від переслідувань з Мекки в місто Ясриб (Медіну). Цей рік вважається початком мусульманського літочислення. Землеробське населення Ясриб (Медини), що змагаються з торговцями з Мекки, підтримав Мухаммеда. Проте лише в 630 м., набрав необхідну кількість прихильників, він одержав можливість сформувати військові сили і захопити Мекку, місцева знать якої змушена була підкоритися нової релігії, тим більше їх влаштовувало, що Мухаммед проголосив Каабу святинею всіх мусульман.

Значно пізніше (близько 650) по смерті Мухаммеда його проповіді й вислови були зібрані в єдину книгу Коран (у перекладі з арабської означає читання), яка стала священної для мусульман. Книга містить 114 сур (розділів), в яких викладені основні догмати ісламу, приписи і заборони. Більш пізня ісламська релігійна література носить назву сунна.У ній наведено перекази про Мухаммеда. Мусульмани, які визнали Коран і сунну, стали називатися сунітами, а які визнали лише один Коран, - шиїтами. Шиїти визнають законними халіфа (намісниками, заступниками) Мухаммеда, духовними та світськими главами мусульман тільки його родичів.

Економічна криза Західної Аравії в VII ст., Викликаний переміщенням торговельних шляхів, відсутністю придатної для сільського господарства землі, високим приростом населення, підштовхував вождів арабських племен до пошуків виходу з кризи шляхом захоплення чужих земель. Це знайшло відображення й у Корані, де говориться, що іслам повинен бути релігією всіх народів, але для цього треба боротися з невірними, винищувати їх і забирати їх майно (Коран, 2:186-189; 4:76-78, 86).

Керуючись цією конкретним завданням і ідеологією ісламу, наступники Мухаммеда - халіфи, розпочали серію завойовницьких походів. Вони завоювали Палестину, Сирію, Месопотамію, Персію. Уже в 638 р. вони захопили Єрусалим. До кінця VII ст. під владою арабів виявилися країни Близького Сходу, Персія, Кавказ, Єгипет і Туніс. У VIII ст. були захоплені Середня Азія, Афганістан, Західна Індія, Північно-Західна Африка. У 711 р. арабські війська під керівництвом Таріка перепливли з Африки на Піренейський півострів (від імені Таріка пішла назва Гібралтар - гора Таріка). Швидко завоювавши Піренейські землі, вони кинулися Галію в. Однак у 732 р. в битві під Пуатьє потерпіли поразку від короля франків Карла Мартелла. До середини IX ст. арабами були захоплені Сицилія, Сардинія, південні райони Італії, острів Кріт. На цьому арабські завоювання припинилися, але багаторічна велася війна з Візантійської імперією. Араби двічі брали в облогу Константинополь.

Основні арабські завоювання були проведені при халіфах Абу Бекр (632-634), Омара (634-644), Османі (644-656) і з халіфах династії Омейядов (661-750). При Омейядов столиця халіфату була перенесена до Сирії до міста Дамаск.

Перемоги арабів, захоплення ними величезних просторів були полегшені багаторічної взаімоістощающей війною між Візантією і Персією, розєднаністю та постійною ворожнечею між іншими державами, що зазнали нападу арабів. Слід також зазначити, що населення захоплених арабами країн, страждаючи від гніту Візантії та Персії, бачило в арабів визволителів, які знижували податковий тягар в першу чергу тим, хто приймав іслам.

Обєднання багатьох колишніх розрізнених і ворогували держав в єдину державу сприяло розвитку економічного і культурного спілкування народів Азії, Африки та Європи. Розвивалися ремесла, торгівля, зростали міста. У межах Арабського халіфату швидко розвивалася культура, що увібрала в себе греко-римське, іранське й індійське спадщину. Через арабів Європа познайомилася з культурними досягненнями східних народів, у першу чергу з досягненнями в галузі точних наук - математики, астрономії, географії та ін

У 750 р. династія Омейядів у східній частині халіфату була скинута. Халіфа стала Аббассіди, нащадки дядька пророка Мухаммеда - Аббаса. Вони перенесли столицю держави в Багдад.

У західній частині халіфату, в Іспанії продовжували ред Омейяди, які не визнали Аббассідов і заснували Кордовський халіфат зі столицею в місті Кордова.

Поділ арабського халіфату на дві частини було початком створення більш дрібних арабських держав, главами яких стали правителі провінцій - еміри.

Халіфат Аббассідов вів постійні війни з Візантією. У 1258 р. після розгрому монголами арабської війська і взяття ними Багдада держава Аббассідов перестало існувати.

Іспанську халіфат Омейядов теж поступово звужувалося. В XI ст. Кордовський халіфат в результаті міжусобної боротьби розпався на низку держав. Цим скористалися що виникли в північній частині Іспанії християнські держави: Леон-кастильського, Арагонське, Португальське королівства, які почали боротьбу з арабами за звільнення півострова - реконкісти. У 1085 вони відвоювали р. Толедо, в 1147 р. - Лісабон, в 1236 р. впала Кордова. Остання арабська держава на Піренейському півострові - Гранадський емірат - проіснував до 1492 З його падінням закінчилася історія арабського халіфату як держави.

Халіфат як інститут духовного керівництва арабів всіма мусульманами продовжував існувати до 1517 г., коли ця функція перейшла до турецького султана, захопив Єгипет, де жив останній халіфат духовний глава всіх мусульман.

Історія Арабського халіфату, що налічує лише шість століть, була складною, неоднозначною й у той же час залишила значний слід в еволюції людського суспільства планети.

Важке економічне становище населення Аравійського півострова в VII-VI ст. у звязку з переміщенням торговельних шляхів в іншу зону зумовило необхідність пошуку джерел існування. Для вирішення цієї задачі тут проживали племена стали на шлях утвердження нової релігії - ісламу, який повинен був стати не тільки релігією всіх народів, але і закликав до боротьби з невірними (іновірцями). Керуючись ідеологією ісламу, халіфи здійснювали широку завойовницьку політики, перетворивши Арабська халіфат в імперію. Обєднання колишніх розрізнених племен в єдину державу дало імпульс до економічного і культурного спілкування народів Азії, Африки та Європи. Будучи однією з наймолодших на сході, займаючи серед них найбільш наступальну позицію, увібравши у себе греко-римське, іранське й індійське культурна спадщина, арабська (ісламська) цивілізація зробила величезний вплив на духовне життя Західної Європи, представляючи протягом середніх століть значну військову загрозу .

онтология проблемы